Поема «Мертві душі» - це головний твір Миколи Васильовича Гоголя. Він писав її 17 років у період з 1835 до 1852 року, відобразивши усю глибину та протиборство людської душі. Це не звичайний роман сатиричного характеру, це історія про життя, різних людей, про їхні вади та прагнення.

Головний герой, Павло Іванович Чичиков, - це не просто шахрай, який скуповує «мертві душі» кріпаків. Це збірний образ людини, одержимої ідеєю збагачення, що прагне успіху за будь-яку ціну. У гонитві за уявними душами, він втрачає свою власну і перетворюється на «мертву душу».

Микола Васильович з нещадною іронією зображує галерею поміщиків з їхніми вадами та слабкостями. Манілов, Коробочка, Ноздрьов, Собакевич, Плюшкін - ці імена стали загальними, символізуючи людську дурість, жадібність, нікчемність. Настільки влучні і об’ємні, що і нині використовуються у сучасному житті для позначення подібних.

Проте за сатирою криється глибокий філософський сенс. «Мертві душі» - це не тільки критика кріпосного ладу і поміщицької сваволі, це роздуми про сенс життя, про духовну деградацію, про те, що робить людину живою чи мертвою.

Звісно, не можна оминути і майстерність Гоголя. Мова, якою він пише захоплює. Яскраві описи, влучні вирази, цікаві прийоми – усе це додає краси твору і робить читання ще приємнішим.

«Мертві душі» не втрачають своєї актуальності і у наші дні. Поема змушує замислитися над тим, що справді важливе у житті, чого ми прагнемо, які цілі ставимо.

Я вважаю, що це та книга, що має бути у кожному домі. Причому перечитувати її можна і треба часто – це розкриє нові аспекти для роздумів, допоможе по-новому зрозуміти життя, самовдосконалитися.