Червоний сигнал

Уявіть собі вечір у колі друзів: Клер Трент та її чоловік Джек, Вайолет Еверслі, сер Елінгтон Вест із племінником Дермотом. Мила бесіда про шосте чуття та про спадкові хвороби. Кожен з гостей ділиться своїми думками, подеколи підкріпленими власним досвідом. Сер Елінгтон професіонально розбирається в психології та психічних розладах, які передаються спадково. А в шосте чуття не вірить. А от його племінник, навпаки, час від часу відчуває червоний сигнал, що свідчить про лихо, що обовʼязково станеться. І цей сигнал до сьогодні ніколи не зраджував. Неприємний такий присмак небезпеки - можна і так сказати. І цього разу його знову не полишає відчуття небезпеки. Наші друзі чекають на прихід медіума, адже має відбутися спіритичний сеанс. І тут Крісті на повному серйозі описує його та надає важливого значення передбаченню, озвученому духом: сьогодні на одного з трьох чекатиме небезпека - не треба йти додому. Дермот упевнений, що йдеться саме про нього. Це червоний сигнал, який і раніше не обманював його чи це просто враження від спіритичного сеансу? 

Після сеансу молодь планує йти на танці. Однак Дермот приєднається пізніше - він має спершу поговорити з дядьком про щось серйозне. Про що саме? І чи залежатиме від цієї розмови розвʼязка нашої історії? Розгадка буде блискучою, як завжди у Крісті. 
Я б додала, що Агата Крісті надзвичайно майстерно підійшла до структури оповідання, здається, немає жодного момента, на який уважний читач не звернув би уваги. Але ці деталі, яких є вдосталь, трохи нагромаджують загальну лінію оповіді. Так усе-таки це оповідання про шосте чуття та інтуїцію чи про науку? І чи здатне кохання подолати соціальні протиріччя?