Чорний ідол

Сьогодні відкрила для себе цього талановитого автора, майстра оповідань у стилі фентезі і горору. Чесно кажучи, мені здавалося, що читаю Лавкрафта - стиль дуже схожий. Така сама темрява всюди, містика, демонічні істоти і герої, причому не знаєш, хто з них позитивний, всі вони здаються негативними. Оповідання «Чорний ідол» входить до цієї збірки. Дія відбувається у Зотіку, як пише автор, то є останній континент Землі. У місті Уммаос зʼявився чаклун Намірра, який раніше був хлопчиком-жебраком і просив милостиню. Однак ніхто в місті про це не знає, всі думають, що він прибулець. Якось у дитинстві він зустрів сина правителя Зотуллу, став просити в нього допомоги, але останній зробив так, що той отримав копитом від його коня та ледь не вбив. На тілі майбутнього Намірри (хлопчик мав інше імʼя) залишився на все життя слід від копита. Отож, розлючений бідний хлопець рушив пустелею, де потрапив до чаклуна, навчився в нього магії та вирішив повернутися і помститися Зотуллі. Нібито в сюжеті немає нічого такого дивного, але як же письменник описав цю помсту! Настільки лячно і моторошно, що мені було геть неприємно це уявляти. Зотулла отруїв власного батька і став правити; він проводить життя у бенкетах та оргіях. І ось раптом біля його палацу виникає палац Намірри, і той запрошує його на бенкет. Бенкет, де ходять скелети і танцюють лисі створіння з волохатими ногами, де є василіски та духи загиблих, в тому числі імператора та коханця одаліски Зотулли (дівчина спершу отримувала сексуальне задоволення, а коли коханець їй набрид, то спостерігала за тим, як його катують, і це їй було до вподоби). Далі не дуже зрозумілий сюжет із чорним ідолом: Намірра випиває отруйний напій, причому змушує Зотуллу зробити те саме. Дух Зотулли вселяється в ідола і ледь не вбиває одаліску, але потім чомусь отримує прощення. А от Наміррі прощення не буде: можливо, тому, що він засліплений помстою. Він вселяється у тіло свого супротивника, а потім бачить своє зображення у склі і прагне його розбити. Як я розумію, він загине від навали казкових коней, які до цього зруйнували палац Зотулли, а тепер повернулися знищити маєток Намірри, який випадково пропустили. 
Ось така-от історія, з якої вийшов би пречудовий фільм, де можна було б допрацювати історію бідняка, що був ображений імператорським сином та став на бік зла. При цьому видно, що сам автор явно більш симпатизує правителеві, хоча той має чимало гріхів. І все це на тлі змій, які виповзають із черепів, різноманітних монстрів і тварюк, і, звісно, дія відбувається вночі. Така собі гулянка заможних, яка закінчується загибеллю всіх.