Чи є межа між випадковістю

Книга не дивує тим, що в ній є вбивство. Вона дивує тим, як швидко змінюється певний порядок речей, як усе розсипається на хаос і саме тому книгу неможливо відкласти. 

У продовжені серії події одразу стають особистими , загибель давнього друга і зникнення загадкового пакунку втягують знайому четвірку пенсіонерів-детективів-аматорів у справу, де межа між випадковістю і спланованим злочином стає дедалі тоншою. 

Цього разу розслідування веде не просто в бік чергового злочину, а в цілий світ, де мистецтво, підробки, шахрайство і кримінальний бізнес існують поруч і майже не відрізняються одне від одного. І саме тут історія починає грати на контрасті, легкість подачі проти доволі темного змісту. 

Автор як і раніше тримається свого унікального стилю це іронія, мʼякий гумор і відчуття «затишного детективу», навіть коли ставки зростаються. Але разом із цим помітно, що сюжет іноді більше орієнтується на комфорт читача, ніж на жорстку логіку подій. 

Натомість головна сила книги не змінюється це персонажі. Елізабет, Джойс, Рой і Ібрагім знову витягують історію на собі. Їхня динаміка, реакції і розмови створюють той самий ефект, через який серію люблять і читають! Не заради злочинів, а заради персонажів)

Це детектив, який не намагається зламати жанр, він просто робить його мʼякшим , іронічнішим і більш людяним. І якщо прийняти це правило гру , то історія працює до останньої сторінки і точно залишить слід у памʼяті про себе. 
Є два типу читачів цієї серії хто за течією і обожнює і розуміє англійський тонкий гумор! І є хто проти течії ( вони сюди не доходять) але для поціновувачів, це книги теплі як ковдрочка) Не засуджуємо книги , засуджуємо читачів))