Ціна людського життя під час війни

Не мав її читати, бо люблю фентезі. І мені дуже шкода, що я не був на сайті тоді, коли темою місяця було саме воно. Як взяв до рук цю книгу ? Ну бо прізвище Толкін на обкладинці - це завжди трохи пастка. Береш до рук книжку і підсвідомо чекаєш якогось епічного фентезі, світла ельфів чи хоча б натяку на чарівну казку. А тут... от чесно, замість казки ти одразу отримуєш повні легені вугільного пилу і важкого траншейного бруду. 
Саймон Толкін (онук того самого Джона Р. Р.) написав історію про Першу світову війну і тебридке соціальне дно, яке їй передувало. І це дно геть те саме що в наших реаліях, друзі. 
Головний герой тут, Адам -  хлопчисько, якого життя постійно, методично і безжально кидає під потяг. Спочатку це лондонська бідність і жорстокі страйки, потім  похмуре шахтарське містечко, де люди буквально згорають на роботі під землею, а на десерт  абсолютна м'ясорубка битви на Соммі. Ота сама "нічийна земля" між окопами, де людське життя не коштує взагалі нічого. 
Але знаєте, що тримає найбільше? Не самі історичні декорації, а те, як ювелірно прописана психологія людини, що опиняється в жорнах системи. Ти читаєш і майже фізично відчуваєш, як оця сліпа історична машина байдуже перемелює молодих, живих людей, котрі просто хотіли кохати, вчитися і мати свій куток. Мені важко було перегортати сторінки роману про знайоме мені особисто відчуття  тотальної безвиході, коли від тебе нічого не залежить. Здавалось в такому душі не вижити, а вона все ж тягненться до світла, як у наших воїнів, що зараз в окопах...
Не буду сипати спойлерами, хто куди пішов і чим усе закінчилося, просто нерви там є де попсувати. Просто візьміть і почитайте. Сьогоднішній світ вимагає саме таких книг і саме таких емоцій, бо якось звикли уже і від того прикро...