Розділ XIV, у якому придворний маг страшенно застудився
Маленька Валерія вподобала Софі, тож її потім довезли туди, де розташовувався Кінгсберійський вхід до Мандрівного замку. Їдучи в кареті, і оглядаючи мокрі плями на сукні, які лишила Валерія, Софі подумала про те, що не дозволить Відьмі її скривдити. Ця думка прийшла на думку тоді, коли вона згадала чутки про Відьмині погрози цій дитині.

Коли Софі нарешті зайшла в Замок, то побачила, що Хаул блідий та пригнічений. Йому вже все було відомо і про вчительку, і про посаду придворного мага. Чародій думав про те, що хоче неодмінно провести в останню путь пані Пентстеммон, але це ризик, бо Відьма буде чатувати на нього. Тож треба знайти якийсь вихід.

Вранці він вийшов, не говорячи куди. Перед цим дав наказ демонові не відкривати нікому дверей, бо Відьмі відомі місця входів до Мандрівного Замку, за винятком того, що в Портхавені.

Майкл злякався не на жарт і забив входи дошками. Аж тепер він почав досліджувати заклинання, яке їм повернула міс Ангоріан.

Минуло хвилин тридцять, коли клямка сама повернулася чорною міткою донизу. У двері хтось щосили бив. Підмайстер тримав руку старої, заспокоюючи. Надворі пролунав звук вибуху й двері розлетілися на друзки. Та страх був марним — це все зробив Хаул. Він гукнув до Софі: «Це вже занадто!»

Маг був наскрізь мокрим. Рукавами сіро-червоного костюма стікала вода. Софі подумала, що він знову був вдягнений в зачароване вбрання, коли ходив до міс Ангоріан.

Чародій хотів зігрітися і випити щось зігріваюче. Та Кальцифер побоявся води, що стікала з нього. Тож він висушив себе чарами.

Софі намагалася допитатися його стосовно стосунків із Летті, та він ігнорував її. Зрештою мовив, що власницями найбільш жорстоких сердець є принаймні три жінки, яких він знає. Софі мовила, що однією з них він, певно, вважає міс Ангоріан. Та він і на це не відповів. Далі маг дав зрозуміти, що вони таки будуть переміщати Мандрівний Замок на далеку відстань. А ще він прийняв рішення про закриття Кінгсберійського входу.

Хаул захворів на застуду. Він мовив, що це відбувається щоразу, коли він буває в Уельсі. Тоді Софі зрозуміла, що даремно згадувала Ангоріан. Та чародій відказав, що він намагався відшукати Джастіна. І насправді його пошуками займається із самого моменту його зникнення.

Хаул вважав, що Джастін купив у когось пошукову магію, яка виявилася підробкою. Бо він прибув до Складчастої долини та придбав у пані Ферфакс те ж саме. Ця магія показала йому дорогу в Мандрівний Замок, де Майкл продав йому таке ж зілля плюс маскувальне. Майкл був дуже вражений, зрозумівши, що тим капітаном був сам принц.

Хаул приліг, бо почувався геть зовсім хворим. Майкл намагався всіма силами його вилікувати. Софі шила трикутні клапті костюма чарівника блакитного кольору, щоб він врешті перевдягся із того зачаклованого вбрання, яке приваблює дівчат. Чарівник сказав, аби Майкл пішов до Маркет-Чіппінгу і придбав кілька речей, що будуть потрібні при переїзді. Підмайстер вбрався в іншу подобу — тепер він був кремезним рудобородим чоловіком. Так і вийшов.

Софі зібралася до Летті, та семимильні чоботи кудись поділися з комори.

Почувся стукіт у двері. Він не стихав. Софі зважилася відкрити. З-за дверей до кімнати влетів гончий пес. Він піднявся на задні лапи. Тепер він був майже такого зросту, як стара. І раптом він на якийсь момент став чоловіком, на якому був пом’ятий коричневий костюм. Він був рудим, блідим і, здавалося, нещасним. Чоловік мовив, що прибув за посланням Летті й додав, що кохає її. Собака просив не розповідати про те, що він приходив, чарівникові. Кальцифер сказав, що це людина, на яку наклали чари. Певно, Летті десь почула, що в Замку мешкає відьма і подумала, що вона зможе допомогти цьому чоловікові-псові.

Далі він перетворився на рудого сетера. Софі дуже хотілося повернути йому людську подобу.
Зі спальні Хаула лунав кашель, стогін, чхання та ще й тихеньке завивання. Софі треба було зайти до чарівника, щоб вберегтися від можливого слизу. Чаклун сказав, що, певно, вмирає. Лишилося двадцять днів до його захоплення Відьмою. Але перед вирішальним днем йому хочеться побувати у своєму клубі з регбі, що в Уельсі. А ще йому дуже хотілося поховати вчительку. Софі відповіла, що це йому кара за обманутих дівчат. Та Хаул відказав, що не може не робити цього, бо того вимагає угода, укладена ним декілька літ тому. Через цю домовленість він не здатен більше кохати по-справжньому. Він заплакав, а Софі жаліла його.

Раптом вона поглянула у вікно й побачила, що за ним гуляють Хаулові племінники з мамою. В кімнату прокрався рудий пес. Стара подумала, що він вкусить чарівника й спинила його. Їй довелося брехати, що це її собака. Софі запитала, чому Хаул не вилікує себе магією, та він відказав, що із застудою це неможливо.

Розділ XV, у якому Хаул збирається йти на похорон замаскованим
Прийшов підмайстер. Собака його дуже порадувала, бо йому хотілося мати чотирилапого друга. Хаул вийшов до них. Майкл повідомив, що все придбав, а ще мовив, що в Маркет-Чіпінгові виставлений на продаж магазин з капелюхами. Хаул сказав, що вони перемістять туди колишній вихід в Портхавен.

Софі дивувалася через те, що людино-пес не хоче покидати Мандрівний Замок, хоч вона повідомила, що не допоможе йому в його біді. Й покусати чарівника, виявилося, він не намагався. Натомість він все дужче зближався з Майклом. Софі сказала, що він має повернутися до Летті.

Хаул спитав, чи не хотіла б Софі якогось особливого виходу. Вона мовила, що хоче гарний будинок посеред квітучих рослин. Хаул вийшов, вдягнувши ту ж подобу, що й підмайстер перед цим.
Повернувшись, Хаул повідомив, що придбав і крамничку, й дім поряд з нею.

Йому ставало все гірше, тож він приліг у своїй кімнаті.

Майкл був дуже радий стосовно Маркет-Чіпінга, бо це давало можливість більше бачитися з Летті.
Хаул звернувся до Софі з проханням зайнятися чисткою сіро-червоного костюма, який він збирався вдягти на похорон своєї вчительки. Їй хотілося розбити чари, накладені на ньому, тож вона пошматала його ножицями. Тепер це був пазл із семи шматків. Натомість стара поспішала дошити костюм блакитно-сірого кольору, та через перешивання зі шматків, він став значно меншим. Майкл за допомогою магії зумів збільшити його.

Софі пішла до Хаула, щоб віддати йому вбрання. Чарівник поринув у сон. За вікном кімнати виднівся двір його сестри.

Вранці Хаул вийшов у костюмі-мішкові блакитного кольору. Вночі з ним щось пішло не так, і одяг став величезним, довжина його була приблизно з милю. Стібки на ньому були неймовірного розміру і, здавалося, зроблені канатами. Чародій сказав, що розуміє чиїх це рук справа, натякаючи на Софі. Він попросив її віддати той костюм, який він давав почистити. Вона принесла йому шматки від цього одягу. Маг мовчки забрав їх і пішов в напрямку ванної кімнати, тягнучи за собою метри зачарованого вбрання. На ходу він мовив: «Тільки щоб до мого повернення, бодай кімнати лишилися попереднього розміру!» Повернувся він вбраний в чорному та в дещо іншій подобі: тепер він був брюнетом. Чоловік поманив до себе пса, та той відмовлявся до нього йти. Тоді Хаул раптом став перетворюватися, і врешті став таким же рудим сетером, як і людина-пес. Тепер два собаки почали гарчати одне на одного, вони збиралися битися. Стара з підмайстром розтягли їх. Хаул сподівався, що бродячий пес під час похорону не приверне до себе уваги. Чарівник-пес пішов у Портхавен.

Розділ XVI, у якому багато всілякого чаклунства
Софі збиралася готувати, коли раптово звідкись долинув голос Хаула: «Тримайся, Кальцифере! Їй вдалося мене відшукати!»

«Почекай!» — відказав Демон. Він піднявся догори, ледь не в комин, став сліпучим полум’ям. Та раптом з ним щось трапилось — він розлетівся, ставши на мить десятком лиць блакитного вогню. Складалося враження, що його хтось трясе з великою силою. Щось відбувалося.

Майкл прошептав: «Це означає, що зараз між ними відбувається битва».

Кальцифером, здавалося, й далі хтось жбурлявся в різні боки. Його обличчя то спливались, то розпливались, змінювали кольори: ставали темно-синіми й блакитними, навіть блідо-волошковими, а в деяких місцях — білими. Там проглядалися жовтогарячі очі, які то притухали, то знову сяяли.

Раптово Софі відчула, як щось промчало в неї над головою. Вся кімната тряслася й вібрувала. Йому навздогін метнулося ще щось. Демон враз став дуже темним, синьо-чорним.

Майкл помчав до вікна. У магічному вихрі підлетіла половина речей з кімнати. Череп був із дуже роззявленим ротом, він плигав по колу столом. Згортки й магічні зілля теж рухалися. З полки звалилася книжка. Гітара також видавала безладне бренькання. Метання Кальцифера ставало все більш відчайдушним.

Софі з Майклом знайшли в коморі плащі з оксамиту, вдягли їх. Після цього хлопець став конем, а Софі рудим чолов’ягою. Вони вийшли в супроводі пса-людини, який був на диво спокійним. Надворі стояв натовп і спостерігав за чимось вгорі. Вони там побачили чорну хмару, яка дуже швидко оберталася. В сутінках інколи мелькали якісь відблиски, та вони були не світлом, а чимось зовсім інакшим. Підійшовши ближче, дівчина з підмайстром зрозуміли, що воно є магічним згустком, що став схожий на клубок зі зміями. Він розвалився на дві частини. Битва над хмарами відбувалася понад морем. Був величезний шторм. Жертвою якого став корабель. Вітер, здавалося, грався щоглами, а вода величезними хвилями страшенно била в борти. Люди на кораблі зі всіх сили старалися опустити вітрило. Звідти озвалися якісь незвичні голоси: вони були дзвінкими та верескливими. Раптово на пірсі з’явилися мокрі та слизькі з виду жінки, які мають зеленувато-буре волосся. Вони вилізли з води. Вони гукали до інших, собі подібних у воді, простягаючи до них свої руки. На місці їхніх ніг були хвости. Софі зрозуміла, що це були русалки, про яких згадувалося в проклятті для Хаула.
В небі на одній із хмар був чаклун, а на іншій — Відьма Пустирищ. Раптом Хаулова хмара почала спалахувати рожевим полум’ям.

По гавані пролетів надто теплий вітер. З-під каменів почала підійматися пара. Раптом всі побачили, що Хаул вже стоїть на кораблі. Він нагадував малюсіньку чорну фігуру, що трималася за одну зі щогол. Відьмина хмара перетворилася на червоного птаха й метнулася до корабля. Почувся якийсь сумний спів русалок. Корабель враз зник. Тепер там був лишень високі хвилі. Але птахові вже було не спинитися. Він пірнув, роблячи навколо велетенські водяні бризки. Пірсом прокотилася гігантська хвиля. Софі стояла мокра, але втрималася на ногах, на відміну від русалок, які були змиті у воду. Слідом за першою з’явилася друга хвиля. Після неї всі побачили двох чудовиськ. Одне було вузьким чорним, з пазурами. Воно нагадувало кота, з одного боку, а з іншого — морського лева. Воно помчало по пірсові до берега. А друге було довгим та присадкуватим, покритим лусочками. Воно побігло навздогін першого. Всім було ясно, що все ще не скінчилося, тож люди повтікали в будинки та склади поруч. Софі перечепилася через канат, а пізніше ледь не впала на порозі якогось дому. Та її підтримала рука з Майкла-коня. Чудовиська ще додавалися, але підмайстер мовив, що то все ілюзорна магія.

Софі з Майклом прямували за слідами перших двох істот. Так вони вийшли за місто, де було вже знайоме їм болото, в яке приземлялася падаюча зіронька. Очікуваного видовища не відбулося, тож натовп почав розбрідатися. Залишок людей і Майкл із дівчиною помітили, як на небосхилі з’явилася бліда вогняна куля. Вона видозмінювалася і стала невиразним стовпом диму. Всі почули сильний звук і спостерігали за димом, чогось очікуючи, та нічого так і не відбулося. Він просто розсіявся. Хтось сказав вголос думку багатьох: «Певно, вони убили один одного». Кінь із рудим чоловіком ще трохи почекали й попленталися до Портхавена.

Ніхто нічого не говорив. Тільки людино-пес виглядав радісним. Невдовзі вони зустрілися з котом, що був їхнім чарівником. Всі разом видихнули та прийшли в Мандрівний Замок. Хаул почувався надзвичайно втомленим, йому не вдалося перемогти Відьму. Він говорив, що їй дуже допомагає Вогняний Демон. Кальцифер відказав, що він молодший за того демона, хоч сили має більше. Але у Відьми демон хитріший і більше знає від нього.

Віднині Відьмі було відомо про те, що Замок знаходиться в місті Портхавен.

Розділ XVII, у якому Мандрівний Замок переїжджає
Хаул та Майкл готували Замок до переміщення. Вони малювали якісь помітки. Підмайстер накреслив долі пентаграму в колі. Хаул також щось вимальовував. Хлопець приніс лопату зі срібною основою та держаком із дерева. Хаул наказав усім відійти якнайдалі. Він щось написав на всій його поверхні. Потім дістав якийсь порошок червоного кольору й обсипав ним увесь інструмент. Далі маг почав розкладати потрішки цього порошку на всі промені намальовані зорі, а те, що залишилося, насипав на центральну частину пентаграми.
Він знову наказав всім триматися осторонь і спитав демона, чи він вже приготувався. Той сказав, що ніби так і згадав про те, що від наступних дій він може взагалі вмерти. Хаул відказав, що він теж може віддати богові душу, тож йому краще триматися.

Після цього чаклун взяв вогненного демона срібним совком, бо для переміщення Замку має відбутися переміщення й самого Кальцифера. У кімнаті було повно диму. Все демонське тіло було нічим іншим, як трикутним блакитним обличчям, вкоріненим у чорній грудці. Перед грудочки був розщеплений, через що здавалося, що демон присів навшпиньки, підгинаючи маленькі лапки. Від руху грудка похитнулася й стало видно, що демон не має нижніх кінцівок. На його лиці був написаний жах від того, що зараз відбувається. Його очі були витріщені, а ще він перелякано намагався за щось вхопитися полум’яними язиками-руками.
«Я швиденько», — не маючи чим дихати від диму, гукнув Хаул. Та він на трішки спинився, бо його душив кашель. Совок похитнувся — Кальцифер остаточно був у паніці. Але Хаул здержався і не закашляв. Потім він зайшов в центральну частину пентаграми. Намагаючись тримати совок рівно, чарівник дуже повільно почав обертатися. Він зробив повне коло з демоном. Здавалося, що під час цього обертання шкереберть пішла вся кімната. Людино-пес тулився до Софі. Майкл ледь не впав. Після цього Кальцифер знову був повернутий у своє вогнище. Тепер Хаул міг не стримуватися і дуже розкашлявся. Дим розвіювався, і Софі бачила, що вона знаходиться у вітальні свого рідного батьківського будинку. Кімната була голою і без їхніх картин, та її не можна було сплутати з іншою. Вона ніби «накладалася» на вітальню Замку, і врешті вони стали єдиним цілим, утворивши зовсім нове приміщення.

Чарівник почав змінювати кольори на клямці. Коли ручка була повернута жовтим кольором донизу, за дверима була вулиця в Маркет-Чіпінзі. Коли повертав жовтогарячим — відкривався вид на широку виїзну алею, в якій росли дерева та травичка поміж ними. Трохи далі було видно велику арку зі статуями із каменю. Це була закинута вілла на окраїні якоїсь долини. Коли ж повернути ручку донизу фіолетовим кольором, то відкривався шлях у Пустирища.

Хаул похвалив Кальцифера, що все зробив, як від нього вимагалося. Навіть дім із квітами, як хотілося Софі. Дівчина не розуміла, для чого їм бути в Пустирищах. Стомлений Хаул пішов до своєї кімнати. Підмайстер із псом поринули в сон, дрімав і демон. Софі глянула на нього, а потім згадала його вигляд на лопаті й раптом вимовила: «Кальцифере, ти був падаючою зіркою, яку спіймали?» Вона мала рацію. Демон відказав, що він був спійманий пів десятиліття тому. Саме тоді він уклав домовленість із чарівником, хоч вони до кінця так і не розуміли, що вона значитиме.

На ранок клямка була розвернута вниз чорною міткою. Та Софі не змогла відчинити двері (їй дуже хотілося побачити квітники в Пустирищах).

Прийшов Хаул. Він носив все ще чорний одяг, проте його волосся знову стало світлим.
Чоловіки проробили з комори хід, що вів на сходинки, які з’єднували магазин із будинком. Хаул погукав Софі, аби вона оглянула крамничку. Всі полиці були тепер заставлені квітами, а не капелюшками, як того й хотіла Софі, коли Хаул питав її, чим вони торгуватимуть. За дверима була ще безлюдна вулиця. А при їхньому відкриванні озвався той дзвоник, який Софі пам’ятає все своє життя. Зовні приміщення було щойно пофарбоване жовтим та зеленим кольором. Вони пішли в сад. Тепер він був наполовину менший, бо вглиб нього стояв Мандрівний Замок. Під його стіною із цегли Софі помітила стіну батьківського будинку, та тепер сюди виходило Хаулове віконце.

Чародій та стара повернулися в Замок. Потім відкрили двері, попередньо обернувши клямку фіолетовою міткою донизу. Вийшовши, Софі уздріла неймовірні квітучі кущики. Галявина була чудовою. Поміж кущами, вкритими фіолетовими, червоними та білими квітами, посеред мокрої трави розсипалися менші квіточки різноманітної форми та кольору. Все було встелено гігантськими різнобарвними братками, дикими флоксами, різнобарвним люпином, тигровими ліліями, високими ліліями білого кольору, ірисами. Хаул пояснив, що тут Софі зможе збирати рослини для продажу.

Чарівник із дівчиною раптом перенеслися на берег невеличкого озера, на якому росло латаття. Понад водою стелився туман. Замок мандрував слідом за господарями. Хаул мовив, що ходити далі не варто, бо там починаються голі Відьмині Пустирища. А ці квітучі рослини з’явилися тут завдяки чарівникові Саліману, який прагнув знищити Відьму, заквітчавши Пустирища. Цьому чаклунові вдалося вивести гарячі джерела до поверхні — і це сприяло розмноженню рослин. І все йшло за планом, доки він не був спійманий лихою Відьмою.

Хаул сказав, що особисто Салімана не знав.