Діти — найкращі з усіх квітів.

Напевно, це була перша книга українською та англійською мовою, яку я прочитала. Мені було 8 років, і я звикла, що казки закінчуються хепі-ендом. Тоді я не знала нічого про «Портрет Доріана Грея» та взагалі вперше чула імʼя автора. У книзі мене вразили чудові малюнки, непоганий сюжет про дітлахів, що бавилися у садку Егоїстичного Велетня, доки його не було вдома. Навколо панували Весна і тепло. А коли Велетень повернувся, знову прийшла Зима, бо він вигнав дітей і збудував мур. Потім логічно сюжет розвивається так, що Велетень добрішає і знову пускає дітей у свій сад. Чудова фраза: «… діти — найкращі з усіх квітів». Коли стаєш матірʼю, розумієш це інакше. Навіть заплакала, коли щойно перечитала цю притчу. Але не сподобалася мені кінцівка, коли Велетня до раю забирає з собою маленький хлопчик. Не люблю, коли пишуть про смерть, це недоречно в дитячих творах. Я б завершила казку поверненням Весни до садочка. 
Не скажу, що цей твір зламав мою психіку в дитячі роки, але залишив не дуже приємний післясмак. Потім у бібліотеці я брала читати декілька оповідань Вальда, і всі вони закінчувалися трагічно. Власне, через це я не хотіла свого часу читати «Портрет Доріана Грея». У житті має бути більше приводів для радості, і казки та притчі мають закінчуватися щасливо. Це моє переконання.