Книгу "Будинок" Дж.Патрика Льюїса можна прочитати всю, будучи ще навіть в книгарні, і для цього достатньо всього навсього 5 хвилин. І саме стільки часу потрібно, аби ця книга заполонила серце - вона полюбиться із перших сторінок. Бо саме такі душевні книги слід берегти як родинний скарб, що передається з покоління в покоління, є в цій історії щось живе, щось таке незбагненне, що має здатність тримати міцність родини.

Історія розпочинається з того, що старовинний Будинок розповідає про життя у ньому. Він навчився бачити, чути і пам'ятати - гомін, сльози, радість, біль, пустоту... Він зазнавав як розквіту та процвітання, він ставав свідком і війн, і весіль, збору урожаю, і народження дітей, їх дорослішання та смерті.

Невеличка поема про старовинний будинок, який зазнавав занепаду, але на початку ХХ століття відродився, і щоразу він спалахував виром життя у ньому і знову гаснув, зрештою хіба ж це не метафора плинності людського життя. Тут дім - не каміння та дерево, стіни та дах, тут дім - душа родини, її стержень.

У моменти, коли листаєш цю книгу з'являється відчуття, ніби проживаєш із Будинком життя,  наскільки глибокі відчуття викликає ця книга, і залишає приємний трішки терпкий після читання присмак.