Ефект Рашьомона

П'ятеро поросят» - це просто абсолютна база. На мою думку, це один із найгеніальніших романів леді Аґати, де вона відмовляється від класичного збирання відбитків пальців і переходить на рівень чистого психологічного флексу.

Чо там по сюжету значить?  До Пуаро приходить молода дівчина Карла. У неї скоро весілля, але є один стрьомний нюанс - її мати, Керолайн Крейл, 16 років тому загриміла за ґрати і там померла за вбивство свого чоловіка. Чоловік був геніальним, але максимально токсичним художником, якого отруїли коніїном (це витяжка з болиголова, жорстка штука). Усі докази кричали, що це зробила дружина. Але перед смертю вона написала доньці листа, де поклялася, що невинна. Карла наймає Пуаро, щоб він докопався до правди. Проблема в тому, що пройшло 16 років. Доказів нуль, місця злочину давно немає. Залишилося лише п'ятеро свідків того фатального дня - п'ятеро «поросят», як їх подумки називає Пуаро через стару дитячу лічилку.

Уся книга побудована на тому, що п'ятеро різних людей розповідають про один і той самий день. І кожен бачив ситуацію зі своєї дзвіниці. Хтось бреше, хтось реально неправильно запам'ятав, а хтось просто ненавидить інших. Пуаро доводиться слухати цей багатоголосий хор і виловлювати мікроскопічні розбіжності в показах, щоб знайти той самий баг у матриці, який видасть реального кілера.
 Вбитий художник логічно еталонний маніпулятор і аб'юзер. Він крутив романи направо і наліво, малював свою молоду коханку прямо на очах у дружини і тупо кайфував від драми. Спостерігати за цим клубком ревнощів, образ і хворобливої прихильності - це як дивитися найкращі випуски тру-крайм шоу. Жертва тут така, що її реально хотіли пришити всі.
Ну а саме розслідування - апогей методу «сірих клітинок». Пуаро тупо сидить у кріслі, читає листи, розмовляє з людьми і розвалює 16-річну загадку виключно завдяки логіці та розумінню людської природи. Ніяких погонь, ніяких засідок - тільки хардкорний аналіз мізків підозрюваних.