Фентезі по-бессонівськи

Ця книга пролежала в мене років з двадцять, доки я до неї доповзла. Ще у 2000-і роки моя тоді ще маленька сестра переглянула фільм неперевершеного Люка Бессона «Артур і мініпути», а потім хтось подарував їй книгу, яку сестра так і не прочитала (для порівняння, Гаррі Поттера вона проковтнула за декілька днів). І от цього разу я взялася завершити сімейну місію з прочитання книги. 
Скажу так: читати книгу, не переглянувши фільм, неможливо, адже образи мініпутів змальовано якраз у кіно. Бессон не особливо багато уваги приділяє їхньому описові. Так, вони маленькі (2,5 мм на зріст), із чудернацькими вухами та волоссям, що стирчить, щось схоже на Ейнштейна, якого вразило електричним струмом, з великими очима. Прикольні такі створіння. Але без фільму я б їх не уявила такими, як слід. До того ж, описи сцен, коли Артур прагне дістати вудкою ключа в бабусиній кімнаті, коли мініпути борються з монстрами, важко уявити читаючи: не спрацьовує. Ці епізоди треба дивитися у фільмі. Головний монстр - Урдалак У - зовні дуже схожий на Волдеморта, цікаво, що його імʼя також не можна озвучувати, інакше чекай біди. Власне, монстри і нападали на мініпутів, коли Артур вголос озвучував декілька разів імʼя найголовнішого негативного персонажа. Схоже, що Бессон захопився романами Роллінг, можливо, через це стрічка програла Поттеру, бо місцями дуже схожа на пригоди мага. Однак мені книга надзвичайно сподобалася. Читається швидко і легко, я за день проковтнула половину. Дуже багато діалогів, видно, що більше схоже на сценарій і що без кіно цей роман окремим життям не живе. 
Десятирічний хлопчик Артур живе з бабусею у домі, який хочуть забрати за борги. 3-4 роки тому (Бессон плутається) безслідно зник його дідусь-мандрівник, тож в Артура є 36 годин, щоб знайти дідуся у королівстві мініпутів, віднайти захований на подвірʼї скарб та повернутися. Дуже цікаво подано історію з африканським племенем, що дружить із мініпутами, але я не зрозуміла, як Африка повʼязана із двором Артура, коли мініпути практично жили на його подвірʼї. Як зʼявилися пʼятеро африканців, куди вони поділися потім і де були, доки хлопчик через телескоп опинився у королівстві мініпутів, чому мініпути не бачили Артура ніколи, якщо живуть поряд із ним? Та сама Селенія, наприклад, могла його бачити, але чомусь не бачила. Але ці питання виникають у дорослих, напевно. Також радила б читали книгу дітям, не молодшим від 10-11 років, бо там є любовна лінія (Артур і принцеса Селенія) та трохи діалогів, зрозумілих більше в підлітковому віці. В цілому історія мені сподобалася: Артур та його собака, любляча бабуся, трохи пришелепкуваті батьки, що вічно не мають грошей та не займаються вихованням сина, крутий дідусь-мандрівник-інженер Арчибальд,  який має довгий язик, як випʼє. Власне, через довгого язика і вліз у борги. Трохи магії, трохи екшна - бій мініпутів із монстрами Урдалака знову нагадав Гаррі Поттера та другу і третю «Матрицю», а ще багато гумору і дотепів. Й, безумовно, позитиву. До речі, принцеса Селенія мені нагадала Лілу з «Пʼятого елемента» (героїня Міли Йовович), а зовнішність реального Артура - щось середнє між молодим Люком Бессоном та героєм Брюса Уїлліса з того-таки «Пʼятого елемента». Недарма автор книги казав, що книга частково автобіографічна. Попри всі кальки, мені сподобалася. Давно не отримувала такого задоволення від прочитання книги на 400 сторінок.