Геніальний сищик проти геніального плана

Оповідання «Спілка рудих» - це тупо ідеальний шот чистого дедуктивного адреналіну. Це одна з найгеніальніших і найсмішніших справ Холмса, де абсурд стартує з першої ж секунди.

Впиваємось в сюжет: до Шерлока на базу завалюється такий собі Джейбез Вілсон, власник невеличкої позикової каси. Чувак виглядає максимально комічно і має вогняно-руде волосся. Він розповідає дику історію: якийсь час тому він влаштувався на халявну роботу в загадкову «Спілку рудих». Усе, що від нього вимагалося - це сидіти в офісі по кілька годин на день і тупо переписувати Британську енциклопедію. Платили за цю крінжуху дуже солідно. Але одного ранку він приходить, а на дверях табличка: «Спілка рудих розпущена». Вілсон у паніці, бо халява закінчилася, і просить Холмса розібратися, що це за пранк. Те, що здається смішним жартом, для Шерлока миттєво перетворюється на тригер геніальної багатоходівки.
Зав'язка звучить як якийсь мем. Хто в здоровому глузді платитиме бабки просто за колір волосся? Але Конан Дойл геніально вирулює з цього стендапу в жорсткий кримінальний план. Контраст між комічним рудим клієнтом і реальною небезпекою просто розриває шаблони.
Тут Холмс показує свій фірмовий пілотаж профайлінгу. Поки Ватсон бачить просто кумедного мужика, Шерлок сканує його татуювання, мозолі на руках, форму шпильки для краватки і видає повне досьє. А сцена, де Холмс тупо стукає палицею по бруківці біля контори Вілсона і дивиться на брудні коліна його помічника - це еталон того, як працюють «сірі клітинки».
І хто ж той геній, який видумав таку кримінальну сцену, а головне навіщо? Аое по чеснаку - цьому кримінальному елементу я руку б потиснув. А ви? 

Ця історія читається за якихось півгодини, але емоцій дає більше, ніж деякі товстезні романи. Ідеальний баланс іронії, логіки та нічного екшену в підземеллях Лондона.