Гуси-лебеді летять

Мова твору — лірична, насичена метафорами, як пісня, що лине над полями. Стельмах пише так, ніби малює словом: ми відчуваємо запах свіжого хліба, чуємо шелест трави, бачимо оті гуси-лебеді, що летять у вишневому небі над селом, несучи мрію і тугу за чимось світлим, далеким і водночас рідним. Особливо вражає здатність автора вплітати у звичайну сільську буденність справжню поезію. Його опис природи — це не просто фон, а діюча особа, що співпереживає героям. Український пейзаж у творі — живий, одухотворений, як і сама українська душа. «Гуси-лебеді летять» — це повість не лише про дитинство, а про вічне. Про пошук себе, про силу коріння, про пам’ять, яка не стирається з роками.