«Ісландці — народ, що любить самостійність і свободу. В Ісландії свого часу жили вільні хевдинги, які ладні були скоріше вмерти, ніж служити чужому королю. Це були волелюбні богатирі, на яких спирається і завжди буде спиратись ісландська самостійність»

Прекрасна історична героїчна сага про боротьбу ісландського селянина за «самостійність». Ця сага гідна героїчних епосів із давніх сказань, як ода селянству, у якій автор розповідає про двадцятирічну важку працю фермера на облюбленому ним клаптику землі самотнього холодного острову, що загубився в океані поміж двох материків та був поневолений Королівством Данії.

Неймовірні ісландські пейзажі та описи природи, згадки про стародавні саги, міфологічні пісні ("Едда") та героїчні вірші з народного епосу, - все це майстерно автор вплів окремими епізодами у свою розповідь роману, що надзвичайно відтворює атмосферу епічності та поетичності твору. Не оминув автор і біблійні алюзії, які спонукають зайвий раз погортати Біблію, у цей раз класик літератури привів мене до притчі про загублену вівцю.

Головний герой - селянин Б'ятрур, маючи власний хутір, розводить овець, заготовляє для них сіно... і все це робить з року в рік. І цей гордий ісландець прагне відчуженості, самостійності від людей, він не кориться ані силам природи, ані соціальному пригнобленню. От чи дотримається він самостійнсті як головної ідеї його життя? Чи вдасться героєві завжди придержуватися своїх принципів? Чи не розчарується у своїх ілюзіях та які наслідки несуть його основні переконання «моя хата скраю...». І головне питання твору для обдумування: де ж закінчується межа нашого егоїзму?

За відображення величі духу невеликого народу, його вікове прагнення до свободи та національної незалежності Халлдор Лакснесс у 1955р. удостоєний Нобелівської премії з літератури.

На жаль, єдиний переклад книги українською виданий ще у 1956р., а книга варта уваги.