Іди, вартового постав

Історія цього тексту парадоксальна. Це не продовження, не сиквел і не переосмислення — а радше чорновий голос письменниці, яка ще шукає свою інтонацію. Твір, що мав лишитися в шухляді, раптом опинився на очах у всього світу. Текст сповнений нерівностей — як стилістичних, так і структурних. Мова місцями пласка, описи перевантажені, діалоги схожі на суперечки автора з самим собою. Але за цією сирістю проглядає щось важливе: жива емоційна розгубленість, невпевненість, чесне прагнення розібратись у тому, як і чому хороші люди можуть думати так по-різному. «Іди, вартового постав» — це роман про те, як руйнуються уявлення. Не грандіозно, а буденно: через розмову, через мовчанку, через усвідомлення, що люди, яких ми любимо, не завжди розділяють наші погляди. Саме ця внутрішня тріщина між любов’ю та ідеологією робить роман несподівано актуальним.