Взявши за основу біблійний сюжет, Іван Франко у своїй поемі звернувся до українського народу, і це звернення не лише стосувалося тогочасної дійсності, у якій проживав великий митець. Це заповітні настанови для майбутніх поколінь. У цій геніальній поемі поет звертався до нашого поневоленого народу, помітно, як він тривоживився чепез те, що наступні покоління соромитимуться своїх батьків. Відчувається як поет страждав від того, що століття гніту витравили в українців найкращі національні якості й прищепили "укриту злість, облудливу покірність" сусідам, які сковували українців та накидали на нас ярмо рабства.

Читаючи цю поему зараз, розумієш наскільки геніальним був Іван Франко, він розумів, що поневіряння чекатимуть українців у майбутньому, тому й видав заповіти для нашого народу - шлях до свободи надто тернистий, але на кінцевому шляху чекає земля обітувана як нагорода.