Частина І
Троя була вщент спалена греками. Після цієї події Енеєм, одним із героїв Троянської війни в літературі античності, була зібрана велика кількість чоловіків з Трої, з якими він вирішив пливти морем на зроблених човнах. Та не так все легко було, як гадалося, бо Еней впав у немилість до Зевсової дружини Юнони. Та прихильно ставилася до греків, а щодо головного героя:
«Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам, і щоб і дух не пах».

Тільки за те, що Еней був із Трої не прихильною була до нього Юнона, та ще й до того ж він любив Венеру, що була її суперницею, бо та підтримувала мешканців Трої у лихі часи військових дій.

Сидячи на небі, Юнона уздріла, що Еней вирушає у далеку мандрівку морем і вирішила його згубити. Для реалізації свого лихого задуму вона вирішує підкупити бога вітрів, Еола. Примчавши до нього, вона вручила йому хліб та сіль, а ще пообіцяла за бурю на воді йому красуню-дівчину. Той погодився.

Кораблі Енея втрапляють у великий шторм, який забирає кілька людей у море, а ще весь екіпаж жахливо страждає від морської хвороби. Їхній керівник приймає рішення звернутися до бога моря, Нептуна, аби той їх порятував і обіцяє дати йому «півкопи грошей».

Справу було залагоджено Нептуном, який дав добрячого прочухана вітрам, яких послав Еол. Морський бог сказав їм, що то його стихія, тож вони мають забиратися. Море стихло.

Тепер троянці мали змогу зготувати обід та поїсти, що вони дуже любили. Наїдків було вдосталь, а після доброї трапези всі пішли на спочинок.

Не байдужа до долі мореплавців Венера все бачила і зрозуміла чиїх рук то справа, тож вирішила поговорити із Зевсом про поведінку його дружини. На що той відповів, мовляв, доля Енея вже ним написана і ніяк і ніхто змінити її не в силах. Він спланував, що Еней припливе в Рим, де заснує нову державу, якою буде правити.
Та до цього часу ще далеченько. Бо він має заїхати ще у Карфаген, де знайде втіху у відпочинку в цариці на ймення Дідона.

Довго пливли морськими просторами чоловіки. Аж занудилися всі. Одного дня у голові Енея мелькнула думка про те, що ліпше б він знайшов свою смерть ще на рідній землі, аніж марніти від нудьги тут. Та вони побачили своє спасіння — попереду замайоріла земля, на якій їх чекатиме зустріч з Дідоною.

Коли троянці стрілися з царицею, то поскаржилися їй на те, що у них не лишилося провізії, а ще вони розповіли про мету своєї подорожі. Жаліслива цариця наказала приготувати банкет на честь гостей. Наїдків було тьма: і каша, і куліш, і свиняча голова із хріном, а напої лилися рікою: слив’янка, мед та пиво, а ще брага і багато-багато іншого. Звісно, після того, як в голови убрався хміль, всім хотілося до танцю. Музики були до їхніх послуг. Відпочивати ніхто не поспішав, усі гуляли, повкладалися вже темної ночі.

Вранці Дідона одягла найкращі шати та знайшла одяг для Енея, бо його речі вже геть зносилися. А жінці так сподобався цей чоловік, що вона не відала, як і повести себе з ним, як і йому впасти в око. Знову цілісінький день байдикували, їли всілякі наїдки та багато пили. Тож нестачі ні в чому у троянців не було. Ще з легкої руки цариці вони всі отримали новий одяг та взуття.

Так життя йшло у хмільному тумані та веселощах. Місяць за місяцем вечорниці не обходилися без троянців та не затихала музика у Карфагені. Таке життя без обов’язків та роботи влаштовувало чоловіків, тож їхати до Риму ніхто тепер не поспішав. Минув рік, а за ним і другий добігав кінця.

Зевс у свою чергу теж і думати забув про свій план, аж поки не поглянув на землю, перебуваючи на Олімпі. Коли він уздрів, що його посланець тільки лиш на гуляння витрачає час, він збожеволів від люті. Щоби пам’ять до Енея повернулася і він згадав, куди має рушати, Зевс відправляє до нього вірного посланця Меркурія. Та не так просто йому було розлучити закоханих царицю та троянця. Але все ж йому це вдалося.

Молодому чоловікові була відома Зевсова лють і те, наскільки вона буває страшною, тож він вирішив, що не треба його зайвий раз гнівити, але, як сказати про те, що вони всі вже сьогодні відпливають Дідоні, він не знав. Аби уберегтися від докорів жінки, троянець вирішує просто втекти із Карфагену вночі, коли цариця буде бачити сни. Та жінка відчула щось лихе і навмисно довго не спала. Потім вона впіймала його на гарячому і на нього посипалися докори з її вуст, адже весь цей час вона їх всіх годувала, поїла та вдягала, а тепер її просто підло кидали.

Еней все ж вирушив під прокльони жінки, що була у розпачі. Тепер вона лишилася сама: не могла ні їсти, ні пити, ні спати. Тільки безперестанку сльози ріками текли з її очей. Час минав, але так і не спромоглася Дідона викинути зі своєї голови думки про Енея, а зі свого серця — любов. Таке страждання для неї було нестерпним, тож від її рук загорівся очерет, а потім ще більший вогонь, у якому згоріла й сама нещасна закохана жінка.

Частина ІІ
Звістка про те, що кохана наклала на себе руки наздогнала Енея й на воді. Він потужив, поплакав, але потім промовив:
«Нехай їй вічне царство, Мені же довголітнє панство І щоб друга вдова найшлась».

Пливли вони довго та спокійно, доки одного разу знову море не розхвилювалося. В шторм потрапили їхні човни. Злякані були троянці не на жарт. Військом Енея керував такий собі Палінур. Він мовив до керівника, що вони не допливуть до Риму, якщо хоч трішки не підлатають свої кораблі. Тож було прийнято рішення пристати до берега Сицилії. Там правив цар на ймення Ацест. Він був земляком троянців, тож з радістю прийняв їх до себе на гостину. Тут ним було закладено місто Сегеста. Туди й рушили.

Частування було славним: ломився стіл від ковбаси та сала, а ще від пампушок із часником і, звісно ж, горілка лилася рікою. Тим паче, що цього дня віддав Богові душу через завелику любов до горілки Анхіз — Енеїв батько. Тож троянці, у свою чергу, теж придбали усілякого наїдку та почали готувати ріні страви з птиці: качок, курей та гусей, а ще розжилися на кілька баранів тощо.

Поминки вдалися на славу. Захміліли всі добре і черево було у кожного повне. Еней так напився, що сон застав його під лавкою, де він і ранок зустрів. Як на світ благословилося, все почалося спочатку: пили і гуляли, а ще билися. Так троянський богатир Дарес та Ентелл — велетень із Сицилії, умовляються на битву до смерті.

На Олімпі цього часу теж було весело: Зевсом були зібрані гості, з якими теж і їли, і пили. Та раптом у веселий гомін увірвався посланець Меркурій, який доповів про те, що внизу, на Сицилійській землі відбувається щось лихе. Венера звертається до Зевса з проханням лишити жити бійця із Трої. Та Ентелл теж мав підтримку серед олімпійців — нащадок Зевса на ймення Бахус, навпаки, просив зберегти життя йому, бо ж дуже він уподобав як той може оковиту безмірно пити.

Та не пішов на поступки Цар Богів, і налаяв на Венеру з Бахусом, мовляв, такі бійки повинні відбуватися без їхнього втручання, чесно.

Перемогу здобув сицилієць, хоч і довгою, тяжкою та виснажливою була боротьба. Не зважаючи на те, що його воїн поліг, Еней подарував переможцеві майже «гривну». Після цього для подальшої народної розваги Еней заплатив за ведмедів.

Тим часом на Олімпі Юнона теж не спала, хоча, як мудра жінка, не говорила вголос про свої наміри. Вона зустрілася з Ірисею, що їй служила і могла спілкуватися і з мешканцями Олімпу, і зі смертними. Що вона їй мовила тихесенько ніхто того не чув.

Ірися мала здатність перетворення, і стала виглядати, як звичайна сицилійка, а потім пішла між жінок, які були сердиті на своїх чоловіків-гультіпак, що тільки й знали, як горілку пити. Вона почала підтримувати їхній злий запал у чоловічий бік і підбурила їх на підпал кораблів. Далеко світило зарево від морського берега, яскраво та довго палали судна.

Аж тоді побачив Еней, що скоїлося. Всі чимдуж рушили до берега. Троянець лютував та згадував богів лихими словами. А згодом звернувся до небес із проханням залити пожежу. І диво сталося, пішла злива. Деякі кораблі лишилися не дуже пошкодженими, інші — згоріли. Та пливти було на чому. Еней не знав, як краще йому наразі діяти: вирушати із Сицилії, чи ще почекати. Аби не приймати важливих рішень звечора, він відкладає їх до ранку.

Коли Еней поринув у глибокий сон, то примарився йому батько, який мовив про те, що боги прихильні до нього, тож не варто йому сумувати:
«Щоб ти нітрохи не журивсь, Пошлють тобі щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю І швидше в Рим переселивсь».

Ще Анхіз підказав синові, що тому варто поспішити в дорогу. До того ж він запрошував його до себе у пекло, аби той допоміг йому обдумати щось. Тож зранку Еней, не гаючи часу, подякував Ацестові за гарний прийом та наказав своїм воякам готуватися до відплиття. На ранок човни рушили в напрямку Риму.

З небес Венера уздріла Енеєві кораблі та, хвилюючись за їхню долю, попросила Нептуна бути до них поблажливим та не потопити у морських хвилях. Той погодився.