Іван Котляревський «Енеїда» читати скорочено онлайн - стор. 2

4.375
Середня: 4.4 (8 оцінок)

Частина ІІІ
Пливли троянці довго-предовго. Вже й надія побачити землю потрішку закінчувалася в Енея. Чи то йняти віру батькові та жителям Олімпу, чи обманули вони його?

Аж раптом на горизонті показався берег. Виявилося, що то місто Кум (Південь Італії). Там вони й зійшли. З місцевими мешканцями знайшли вони спільну мову швидко, поєднала їх горілка, смачні страви, танці та гуляння.

Та цього разу не вдалося Енеєві, на відміну від інших, так легко святкувати, як раніше. Перед цим побачив він сон, у якому знову його відвідав батько та ще й укупі з богом підземного царства, Плутоном. Тож, не довго думаючи, Еней приймає рішення піти світ за очі в пошуках входу до пекла. У лісі чоловікові трапилася хатинка на курячій ніжці. Герой гукнув господаря і побачив стару бабу. Вона була дуже страшною. Тож Еней, хоч і бачив за життя всілякого, та добре злякався, аж закляк. Перед ним явилася Сівілла, яка могла бачити майбутнє. Стара мовила, що його прихід для неї очікуваний, бо їй розказали про нього боги та його батько. Разом вони рушили до каплички, у якій жінка сказала троянцеві, що він мусить звернутися з молитвою до богів, а ще вона наполягала аби той пообіцяв Фебові — богові сонця — теличку та золотого і про неї щоб не забув, то тоді вони, так і бути, розкажуть, як йому дістатися до своєї мети.

Під час молитви стару Сівіллу трусило, наче у пропасниці, тіло її все посиніло. Лиш трохи згодом вона прийшла до тями та почала розказувати Енеєві про те, що його очікує на подальшому життєвому шляху (про це їй оповів сам Феб). Вона мовила, що основні випробування для чоловіка та його воїнів ще попереду і причиною тому є Юнона, яка прагне їм завадити. Та хвилюватися йому не варто, бо все рівно воля богів справдиться.
Та спокою від почутого Еней не знайшов, він мав поговорити з батьком. Для того, аби Сівілла вказала йому шлях, він пообіцяв їй дві спідниці.

Стара дала ще одну пораду Енеєві, що для того, аби вийти з лісу треба тримати у руках гілляку від дерева, що має найбільшу висоту. Тож герой знайшов височезну яблуню-кислицю, з якої і відірвав гілку і, не дивлячись назад, що також порадила Сівілла, вирушив до своїх.

Похід до лісу забрав багато Енеєвої сили, тож він трохи прийшов до тями, а потім дав наказ своїм воїнам збирати здобич, яку треба буде пожертвувати Плутонові та іншим із пекла.

Згодом навідалася до Енея Сівілла і сказала, що він має покласти у клунок хліб та йти з нею — вона його поведе у пекло. Чи довго вони йшли чи ні — невідомо, та добрели до гори, у якій була чи то діра, чи то нора, й рушили туди, під землю. Як виявилося, йшли вони вулицею, що вела до пекла. Тут було багато мешканців: скраю стояли Дрімота, Зівота та Смерть і були вони сусідами із холодом, голодом, чумою та війною і ще купою лих, що живуть на поверхні. А ще тут раз по раз зустрічалися зла жінка і свекруха, сердитий чоловік, мачуха та ще величезна купа злиднів всіляких. А ще знайшлося тут місце не одному лихому та несправедливому судді, секретареві та чиновникові. П’яницями, звісно, тут теж кишіло, як і розпутними жінками та лейбами.

Страх охоплював Енея від побаченого, він шукав підтримки у Сівілли. Через якийсь час прийшли вони до ріки, що йменувалася Стікс. Вона —останнє, що відділяло його від мети. Аби потрапити на інший берег треба було домовитися з Хароном. Та він був чоловіком непростим і міг відмовити. Сівілла повідала йому про мету їхньої подорожі, і він їх перевіз. Звичайно, що плату з них узяв — півалтина. Ще розказав дорогу від нього. Далі вони зустріли триголового собаку-охоронця входу. Своїм гарчанням він спинив подорожніх. Страх переміг Енея і він кинувся навтьоки, добре, що стара вчасно зметикувала й дістала хліб, що полетів з її рук подалі, а за ним метнувся пес. Так вони й потрапили до пекла.

Пекло було заповнене грішними людьми, які страждали за свої гріхи — чи то у казані, наповненому смолою, кипіли, чи на сковорідці смажилися тощо. Хто на що заслужив.

Ще там панство всяку роботу робило, не присідаючи, бо за земного свого життя наробило простим людям дуже багато горя. Ще кожному панові добряче перепадало по спиняці прутом із заліза від наглядачів-чортів. Доля брехуна у пеклі всім відома — язиком, що плів не знати що, облизувати сковорідку розжарену. Й таке побачив тут Еней. Тим, хто дуже був жадібним та не міг ніяк наїстися багатства, тепер давали таку можливість — розтоплювали срібло та заливали у рота.

Стрілася там Енеєві його кохана Дідона. І залицяннями він почав до неї звертатися, та Сівілла була сувора і сказала, що вони не мають гаяти ні хвилини. Трішки далі зустрілися троянцеві його друзяки-воїни, що полягли. Розмова з ними протікала легко та невимушено. І нареготатися встигли і про новини головні оповісти одне одному. Та стара відьма не дала й тут розігнатися героєві як слід. Тож пішли вони далі. Перед ними відкрився дім Плутонів. Ступили вони до нього не з порожніми руками, а з купою подарунків для місцевого володаря.
Двір, що знаходився біля палацу теж обслуговували грішні. Еней скрізь виглядав свого батька, та не трапився він йому ніде. Про його місцезнаходження і запитав троянець у старої. Сівілла розтлумачила йому, що у жилах його батька текла кров від богів, тож Венера дала йому можливість вибрати місце, де він би хотів жити.
Згодом Анхіз знайшовся. Зустрівши сина, він запросив його до свого дому, де кілька чаклунок розповіли йому про те, що на нього чекає далі. Вони сказали всі як одна, що він має започаткувати родовід, що розійдеться всім миром і буде ним правити. Після цього вони вернулися до звичного життя на поверхні.

Частина IV
За послуги Сівілла взяла винагороду у 12 шагів (дрібних монет). На тому вони з Енеєм і розпрощалися. Після цього всі троянці зібралися на своїх човнах і знову вирушили у путь. Спочатку море було спокійним і все йшло за планом.Та раптом почався лихий шторм. Злякалися подорожні, що поглине їх глибоке море, та воно заспокоїлося так само швидко, як і почало хвилюватися. Прийшла ніч і всі могли відпочити. Збудив усіх паромник, який сповіщав про те, що їхні човни допливли до острова, на якому правила цариця Цірцея. Славилася ця жінка лихим норовом та здатністю перевтілювати людей у різноманітних представників тваринного світу.

Звісно, аби такого не сталося з троянцями, логічно було б обминути острів, та це було неможливим, бо Цірцея знатна відьма, яка вміла за допомогою магії приваблювати судна, що пропливали поруч, до своєї землі, притягуючи.

Розуміли чоловіки на човнах, що трапиться з ними велике горе невідворотне і всі почали палко молитися Еолові, щоб той наказав своїм вітрам повернути їхні кораблі від володінь чародійки. Змилувався Еол і допоміг їм.

Пливли собі троянці далі аж поки Енеєм не було побачено русла Тібру (на якому тепер стоїть Рим). Він добре запам’ятав, що саме обабіч цієї ріки треба закладати місто, бо так велено йому богами.

На цій землі чоловіки взялися до роботи. Треба було будувати місце, де б вони зможуть далі осісти.
Земля ця була латинською (наразі це центр Італії). Але це місце не було нічиїм і на ньому керував цар, якого звали Латином. Він був божественного походження. Батьком його був бог лісів та полів Фавн, а матір’ю — німфа Маріка. Його дуже вирізняла з-поміж інших жадібність. Його сім’єю були дружина Амата та красуня-донька на ймення Лавинія, або Лавися.

Посватати Лавинію було багато бажаючих. Та далеко не за першого стрічного готові були батьки віддати своє єдине дитя. Припав їм до вподоби місцевий цар, що мешкав по-сусідству — Турн. За ним було і військо, і багатство. І зовсім скоро вже мав сватати Турн Лависю, та саме нагодилися сюди троянці.

Трішки облаштувавшись, Еней велить своїм воїнам вирушати до сусідів та познайомитися. Ті пішли до Латина, але не змогли зрозуміти латиниці так само, як і Латинові люди не змогли утнути жодного слова з їхньої мови. З тим і повернулися.

Еней прийняв рішення посадити всіх за книги — вчити місцеві слова. Через якийсь час десяток найбільш здібних товаришів він відправив поговорити із Латином. Пішли вони не з пустими руками і то добре, бо пихатий цар-скнара міг би їх без подарунків і не прийняти у себе. Та троянські дари були щедрими та цікавими. Самого володаря цих земель було обдаровано чобітьми-скороходами, його дружину — килимом-самольотом, а доню — скатертиною самобранкою. Всі були у захваті від таких див і радо прийняли посланців до себе на гостину. Палацом були порозвішувані неймовірні картини, все було гарно та пишно. Стіл теж був не скупим: за Латиновим наказом наготовано було всіляких наїдків та поставлено доброї випивки. Після цього за запрошенням господаря палацу відвідав його Еней. Цього разу вони спілкувалися між собою майже як рідні. І прийняв рішення Латин, що саме цей чоловік стане парою для його єдиної доні.

Та Юнона дивилася на все те з Олімпу та казилася від люті. До того ж Ірися спускалася на землю і на власні очі бачила, що між троянцями та латинами все аж занадто добре, а цього Юнона допустити не могла. Нічого іншого вона не змогла придумати, як взяти у свої руки Турна і через нього накапостити Енеєві. Вона уклала змову з фурією Тезифонією, аби та їй допомогла:
«Зроби ти похорон з весілля, Задай ти добре всім похмілля, Хоть би побрали всіх чорти».

Фурія прийшла до Латинової дружини на ім’я Амата і застала її в розпачі — дуже вже їй подобався Турн і не хотілося їй віддавати доньку за чужого чоловіка — Енея.

Далі Тезіфона навідалася до Турна. Вона ввібралася у його сновидіння і йому примарилося, що він зраджений Лависею. Вже й очі відкрив Турн, але все не відходив від сну, був лютий та сповнений бажання помсти. Він прийняв рішення звести зі світу й Енея, й Латина.

Отримав Еней від Турна листа, у якому він кидав виклик суперникові. Вони мусили битися самі, без будь-якого втручання військ одного та іншого. А з «тестем» розлючений закоханий вчинив інакше, оголосивши, що йде на нього війною.

Фурія майстерно наробила лиха серед «верхівки», але вважала, що й цього не достатньо, бо ж треба ще поселити ненависть у серцях звичайних людей. Тут у нагоді їй став песик Амати. Вона носилася ним, немов із малою дитиною. Через чаклунські хитрощі фурії собаками троянців випадково було розірвано цуценя, коли ті полювали на зайця. Старою було зібрано багацько люду, які рішуче пішли з боєм на троянських чоловіків. Але ті, звісно, ловити гав не будуть, тож побили латинів добряче.

Амата і Турн доклали зусиль, що дали свої плоди — на вулицях простолюдини закликали до війни проти Енея та сусіднього народу.

Латин був царем мудрим і зовсім не був прихильником військових дій. Коли він почув про наміри Турна, то скликав до себе вельмож і намагався від них дізнатися, чому сусід так раптово захотів на них напасти. Нічого йому не сказали, тільки наполягати на війні почали. Цар довго умовляв, що їм це не потрібно, бо казна не дозволить утримати військо, якого, практично, немає, що сіяти смерть він не бажає. Та все вже було вирішено без нього. Тепер вельможами сіялася паніка серед народу та підривався авторитет царя.

У свою чергу Аматою відбувалося підбурювання жіноцтва, яке прагнуло допомогти подрузі не віддати за чужинця дочку. Жінками провокувалися чоловіки і війна назрівала. До того ж своїх підданих Турн теж збирав воювати. Троянці гав ловити не збиралися і собі лаштували все для боротьби.

Проголосувати:

вгору
0 користувачів проголосувало.

Пoширити у соц. мережах: