У ІІ світову мало хто наважувався надати допомогу євреям. Ціною допомоги було власне життя. Але польській соціальній працівниці Ірені Сендлер вдалося врятувати 2500 дітей-євреїв із Варшавського ґетто. Вдуматися у цифри. Невже це реально? Це близько дві тисячі матерів умовити розлучитися зі своїми дітьми. Назавжди.

Зараз так модно говорити про емоційне або фізичне вигоряння: Ірена майже 4 роки до моменту викриття її нацистами, без відпусток і вихідних тільки й те робила, що рятувала дітей.

Столярська скринька, будівельне сміття, вантажівка з трупами, медична валізка - шлях виходу через охорону ґетто немовлят, старші діти через каналізацію. Звісно Ірені допомагала  своя команда.

Так чому ж неєврейка ризикуючи, піддавала небезпеці своє життя та життя своїх спільників? Ірена не думала про теперішнє життя, для неї було важливішим те життя, яке настане після її смерті.

У комуністичній Польщі тема порятунку євреїв була під забороною. Понад 60 років про "скромні" подвиги Ірени не знав світ, і лише проєкт до уроку історії в 1999р. став останньою за часом спробою дослідити історію життя Ірени та донести її до людей. Проєкт з історії про неоспіваних героїв минулого, який  змінив долю трьох школярок. Дівчата розказали світу, що навіть одній людині під силу змінити хід історії... що Людиною може бути кожен з нас.

Ця книга це просто посил вчителям історії та суспільних наук про
важливість опрацювання не лише параграфу з підручника, а  проведення учнями дослідницької роботи, вчитися користуватися джерелами інформації, щоб одного разу виявити історичного героя, досягнення якого нікому не відомі. А в нашій трагічні історії України є свої неоспівані невідомі герої - було б бажання досліджувати.

У книзі згадуються й українці. Були такі, що піклувалися про своє плинне життя й співпрацювали з нацистами. Були й праведники миру, такі як Ірена, які не виділяли національність, просто допомагали ризикуючи власним життям.