Якщо Ви щойно закінчили складну сюжетно чи емоційно книгу, ходіть сюди – я розповім Вам казкову історію.
Колись давно, так десь в 1939 році, в м. Лондоні жила родина – папа, мама і дві донечки – Гейзел та Флора – і все в них було райдужно та щасливо, жили та горя не знали, поки в їх дім не постукала війна. Бліцкриг – тисячі бомб щоночі падають на місто, руйнуються будинки, вмирають мирні жителі (думаю нам всім дуже знайоме це все), і влада вирішує евакуювати дітей з міста – вивезти їх недалеко в сільську місцевість, де майже немає війни – де мирно пасуться корівки, немає нестачі в продуктах, квітнуть садки, а люди вночі сплять в своїх ліжечках. Гейзел та Флора, волею випадку, потрапляють до самотньої жінки, Брайді, що виховує сина Гаррі та стійко бореться з усіма упередженнями щодо неї як жінки з дитиною, але без чоловіка. І хоча туга за домівкою та мамою в дівчаток лишилась, тихе життя, школа, прогулянки природою, відводять війну на другий план, з’являються інші проблеми – перша закоханість, неприйняття дітей-біженців в школі. А коли туга та розпач підступають – Гейзел веде Флору у вигадану казкову країну, Шепіт-гай, де казка оживає, де вони можуть бути ким завгодно, де живе магія та диво. Але казку руйнує трагедія – Флора зникає… і пройде 20 років, а Гейзел так і не вибачить собі недогляд за сестрою, забороняє бути щасливою, постійно очима шукає в натовпі сестричку. І доля дає їй шанс, зачіпку, книгу казок з ілюстраціями про Шепіт-гай від американської авторки. Хто вона?- Флора? Звідки знає про цю казку?… Зміни, питання вибору, самопізнання, поринання в минуле та пригоди для Гейзел лише розпочинаються. Загадку Флори та Шепіт-гаю ви дізнаєтесь у фіналі.
Перша частина книги мені сподобалась більше, особливо як змальована війна для дітей, жертовність батьків, страх та втрати – віддати свою дитину чужим людям в невідомість – як же це страшно! А от друга і фінал – це для любителів ванільних книг – все так гарно та ладно, що аж цукор підвищився. А ще, що особисто мене вибішує – я не люблю всі ці любовні перевороти– хто кого, коли і як – героїня, яка на початку книги, мліє до втрати свідомості від свого коханого чоловіка, без п’яти хвилин вискочила заміж і вся майже у фаті та кремчику від торта, а тут опа - на горизотні з’являється колишній, тогочасний 16-річний мачо, – і все дівка робить розворот на 180 і вже втрачає свідомість від погляду цього загубленого «ален делона». Ну серйозно? Після такого всі ці ГГ втрачають для мене інтерес. Але це для мене циніка.
Читайте книгу – вона підіймає віру в «щасливо та довго», відволікає від жахіть нашого бліцкригу.