Клінічна картина замість містики

Знаєте, цей текст - блискучий приклад того, як під виглядом страшної казочки автор ховає безжальний діагноз цілому суспільству. Квітка бере давній народний міф про Навський Великдень, коли мерці встають із могил і правлять свою службу і перетворює його на психологічний трилер із подвійним дном.
Головний герой, Нечипір, потрапляє на нічну службу до мерців. Квітка нагнітає саспенс геніально: скрип кісток, мерці замість попів, моторошна атмосфера. Але чи була містика? Письменник залишає розкішний простір для аналізу: адже герой перед цим просто «пересвяткував». Те, що ми читаємо, - це, по суті, блискуче, майже клінічно точне описання білої гарячки. Автор сміється з людини, яка з переляку і сп'яніння не може відрізнити реальність від власних демонів.
Справжній жах тут ховається не в мерцях, а в живих. Квітка жорстко висміює поверхневу, обрядову релігійність. Він показує суспільство, де люди формально витримують піст лише для того, щоб на свято наїстися до нестями й напитися до галюцинацій. Це історія про втрату людської подоби. Мертвеці у церкві поводяться значно пристойніше, ніж живий, але п'яний Нечипір.

10/10 за атмосферу, етнографічну точність і розкішну іронію. Читати, щоб відчути смак справжнього містичного бурлеску і переконатися: найстрашніші чорти завжди сидять у власній голові.