Кохання під час революції

Це новела, як і більшість новел Григорія Косинки, присвячена подіям громадянської війни та революції. Й знову ж таки вона про кохання. Про емоційне почуття, що виникло по дорозі з села до Києва. Василь і Марічка. Вона вже три місяці як одружена; йде з мамою по сіль до Києва. Він ніяк не може забути її, напевно, й раніше мав до неї почуття (про це нам невідомо). У Києві у квартирі в єврея він, вона та її матір вирішили заночувати з дороги. Між двома закоханими виникає пристрасть, яку важко спинити. Чим закінчиться ця емоція? Нічим. Оповідач, він же Василь, наприкінці новели припускає, що це, напевне, була любов. Однак ключове слово - «була». А як же інакше, коли для людей в ті роки виживання було важливішим од почуттів, тим більш, що дівчина одружена. 
Певною мірою ця новела нагадала мені любовні короткі оповідання Івана Буніна, зокрема його «Темні алеї». Туга за коханням, яке було, та його вже не повернути. Якби ж то можна було змінити минуле. Але це неможливо зробити.