Коли смерть говорить то її варто слухати

Досить цікава книга, єдиний мінус- це мʼяка обкладинка… тільки через це не залишила її в своїй колекції (чому так книгу випустили ще й без варіантів… незручно, не люблю мʼякі обкладинки).

І так, що ми маємо про книгу.

Кессі Рейвен працює санітаркою в морзі. І це дуже цікавий випадок вона реально любить свою роботу, розуміє смерть і… навіть набагато більше, ніж інші. Не магія, не містика і не зомбі просто надзвичайна інтуїція, настільки сильна, що часом звучить як голоси мертвих.
Кессі досить незвичний персонаж, але вона класна, мені полюбилась. Так, вона трохи відлюдькувата, не ідеальна, не грає за чужими правилами і це робить її особливою.
Та коли на стіл моргу потрапляє людина, яка була дуже важлива для Кессі, вона чує фразу «мій час ще не настав», і героїня починає власне розслідування, бо офіційна версія не клеїться до реальної причини смерті.
Хочу відзначити, що веде вона розслідування дуже професійно :)
Атмосфера книги дуже незвичайна: попри досить моторошні деталі морг, холод, холодильники, анатомічні подробиці (але все в міру) вона таки затягує. Є тонкий баланс між темрявою та навіть присутній чорний гумор.
Історія має динамічні повороти сюжету, не стоїть на місці та не затягується на «без слів» сторінках. Все досить логічно, як для розслідування.
Найбільше зачепило, що ця історія не тільки про смерть це історія про те, як жити поруч із нею. Про інтуїцію і про те, що варто вірити і прислухатись до того, що на перший погляд виглядає дивно і нереально.
Ще хочу відзначити те, що зачепило - тема ярликів як ми їх вішаємо на людей, як судимо по зовнішності. Був момент про брехню що інколи це не зло, а просто спосіб захиститися…
Книгу рекомендую. Особливо якщо хочеться чогось нестандартного, але без зайвого перенавантаження.