Я обожнюю історії, які створює Стівен Кінг. Це неймовірні, атмосферні історії, в якій завжди присутні колоритні персонажі, цікавий сюжет і достатньо багато дрібних деталей, що занурюють мене, як читача, в чудову атмосферу.

"Зелена миля" вже багато років знаходиться в списках найбільш значущих та важливих книг в моєму житті. Це пов'язане не лише із популярністю книги в світі. Ця книга змусила мене серйозно задуматися про читання. Скажу чесно: читати в свій час я не дуже любив. Гадав, що подивитися фільм, серіал набагато краще, але помилявся. І книга "Зелена миля" це саме та історія, яка продемонструвала мені ключову істину в світі кіно та літератури: жодного фільму не знайдеш, який би був набагато кращим за першоджерело.

Історія розповідає про Пола, начальника невеличкого блоку у в'язниці під назвою "Зелена миля".  В один день невеличке містечко потрясло страшна, жахлива трагедія. Було вбито двох маленьких дівчаток. Ні в кого не було сумнівів на рахунок вбивці. Це зробив здоровенний темношкірий чоловік, Джон Коффі, якого знайшли в крові поруч з тілами. Залізобетонна справа для прокурора, адже всі докази вказували саме на Джона Коффі. Пол прийняв в'язня, якого засудили до страти через електричний стілець. Поступово, спостерігаючи за поведінкою цього чоловіка, Пол починає замислюватися в достовірності та правдивості справи. Відчуваючи невеличкі крихти сумніву, головний герой починає з'ясовувати неймовірні факти.

Чуттєва, ніжна історія про людей, які знають дату своєї смерті. Ця думка постійно трималась в голові. Людей, які знаходилися під відповідальністю Пола, розкривають з такої сторони, з якої б я ніколи не розглядав їх. Стівен Кінг, безумовно може створювати цікаві образи, в яких поєднуються речі, що здаються діаметрально протилежними. В "Зеленій милі" він показує знищених людей, які творили дуже страшні речі, але називати їх поганими не можна. Вони звичайні, мають свої потреби, жартують, і при цьому знають, що їхнє життя буде закінчуватися з чорним мішком на голові, а крізь тіло проганятимуть струм до тих під доки серце не витримаю.

Містична складова історії також викликає багато щирих емоцій. Мені дуже сподобалось те, що саме громилі Коффі дісталась неймовірна здібність зцілювати людей. Такий кремезний чолов'яга наміть з того світу здатний витягнути когось - містер Джинглс тому приклад. Розумію, що то лише крихітна тваринка, і на подібний трюк з людиною, ймовірно, Джону Коффі прийшлось віддати своє життя. Сюжет про порятунок дружини головного героя я вважаю одним із найцікавіших.

Також мені до вподоби момент, коли Коффі самостійно переживає, терпить всі страшні відчуття, які мали люди та істоти, в яких він забирав хвороби чи оживляв. Згодний, складно звучить. Але моменти, коли він свідомо погоджується допомогти, наражаючи себе на небезпеку.

Фінальна сцена із стратою Коффі мене розчулила. Було боляче було дивитися на те, к система правосуддя безпощадно знищує невинні життя. Навіть маючи на руках інформацію про справжнього вбивцю, Пол перед законом безсилий. Він не хоче робити цей страшний вирок, пропонує Коффі втекти. Але саме для медіума та цілителя Джона Коффі вже надоїло жити так, щоб завжди доводити власну щирість. Останні моменти, коли Пол проти правил, дозволяє не надягати на Коффі мішок, як начальник блоку смертників з повагою попрощався з цією юдиною викликав захват та сльози. Особливо здорово цей момент виглядав на контрасті людей, які не знають правди та з великим бажанням спостерігають, як людина повільно гине на електричному стільці.

Книга неймовірна, персонажі дуже хороші, збалансовані. Розв'язка залишає після себе справжню діру в серці. Від книги відходив кілька днів. Однозначна рекомендація до прочитання.