Королі і шістки

Одна з дорослих пʼєс у томі 5 - «Королі і шістки». Цікаво, що автор не подає список дійових осіб на початку, так само немає класичного поділу на дії. Якби мене попросили оцінити пʼєсу за пʼятибальною шкалою, я б поставила два з плюсом. Не через те, що мені не сподобалося й геть було не смішно, а через те, що я не зрозуміла, що хотів сказати автор і з якою метою писав це все. Такий собі постмодерн в українських реаліях, де є співак Джіджіо (напевно, мав на увазі Дзідзьо), що програв у казино шалену суму і тепер має виступити на шаховому турнірі, що відбувається раз на сто років. Це тринадцятий турнір, білі і чорні вигравали по шість разів. Спершу автор показує суперечку між білими і чорними, мовляв, білі романтики, а чорні - прагматики. Потім зʼявляються карти, туз та король і шістка. Чомусь карти хочуть зірвати турнір і обіцяють шістці стати дамою, якщо вона зможе зірвати турнір, викравши королеву. Шістка це робить, сама одягається в королеву (незрозуміло для чого), зриває турнір, бо королеву не можуть знайти. Серед шахів паніка і відчай. І тут знову зʼявляється Джіджіо, який знає у казино всі закапелки, він швидко знаходить білу королеву і рятує ситуацію. 
Єдине, варте уваги, то репліки. Інколи навіть було смішно, але найчастіше то був такий собі гумор, нижче пояса. Сатира на сучасних попвиконавиць, що не вміють співати та ходять оголені. Періодично вживаються лайки та арготизми. Може, десь перед грою на якійсь вечірці ця пʼєса й зайшла б, коли гості трішки випили та в гарному настрої. Чи якщо був би якийсь шаховий турнір у середовищі міської богеми - теж, напевно, мала б успіх. Але мені загалом не сподобалося. Інші пʼєси пана Врублевського вважаю більш гідними уваги та цікавими.