КОСМОС ПОЕЗІЇ ПОЕТА (Проникнення в художній світ збірки Павла Рачка "ПОСІЮ РУТУ". Костопіль, 2005)

Дедалі більше поезія сьогодні радує багатством голосів, кожний з яких має власний тембр, інтонації, чистоту тону. Цікавим здобутком у цьому плані є книжка Павла Рачка “Посію руту”. Її прозора запашна мова, філігранна обробка художньої деталі, емоційна наснаженість по праву завойовують симпатії читачів. Та головне – в творах П.Рачка завжди відчуваєш активну позицію громадянина й патріота, письменника, для якого закони людяності стали законом поезії. Звідси така щедра гама переживань його ліричного героя, високий пафос його віршів – чи то невибаглива, на перший погляд, пейзажна замальовка, чи то філософські роздуми над життям і покликанням людини... Є все на цій землі – і зрада і облуда, І лицемір’я фарс, і зваб солодкий дим. Тут – розкіш і нужда, тут – ненавидим й любим. І називаєм це - простим життям людським. (“Усе на цій землі – тут рай і чорне пекло”.) Без перебільшень можна твердити, що в збірці “Посію руту” муза поета сказала нове, звучне й вагоме слово, оскільки переважна більшість поезій має непідробний ліричний заряд, торкається глибоких душевних струн. Знову і знову повертається Павло Рачок до теми людських прагнень, бажань, надій... Із підвіконня голуб ще раз глянув... І промінь сонця у його очах. Злетів увись нестримно птах незваний, Ну а в мені – пала надій свіча... (“На підвіконні голуб попелястий”.) Його поезія переконує: життя розмаїте, але в ньому завжди є місце для добра, любові, світла. Авторові вдається досягнути глибини думки, виразності, напруження, емоційності тощо. Поет вчить цінувати в житті моральність, обирати гідні ідеали, котрі допомогли б у становленні справжньої особистості. На складних перехрестях життєвих доріг, Серед зваб і спокус честі легко позбутись. Я ішов, спотикався, вставав, навіть біг, Аби з правдою не розминутись. (“На складних перехрестях”.) Високохудожні поезії П.Рачка здатні налаштувати душу на добро, розвинути в ній потяг до краси, гармонії з навколишнім світом. Як тонкий лірик і разом з тим спостережливий реаліст, поет уміє передати непомітні, на перший погляд, порухи людської душі. Його творчість поєднує високу романтику почуттів і драматичне напруження дійсності. Найбільше письменника хвилює розрив духовних і соціальних зв’язків між людьми, порушення природної гармонії, що, на його думку, може бути небезпечним не тільки для сучасності, а й для майбутнього. І світла неба благодать Спадає на церковні бані. Нам треба день розпочинать У вірі, дружбі і єднанні. (“Роздуми біля храму”.) Багато є художніх знахідок у збірці Павла Рачка: і багатоаспектність заторкнутих тем, і єдність поетичної форми та думки, музичність і ритмомелодика. Варто справедливо відзначити її інтелектуальний блиск, логічну вивершеність. Можливо тому поезія цього автора сприймається легко і доступна, як дихання, хоча й вимагає від читача вдумливості, допитливості думки. Вона протидіє брехні, стає бар’єром проти лицемірства, легкої наживи, заздрощів, відкриває двері у світ добра, любові й краси. Тож світ цей, людино, шануй і люби, Занадто під себе скарбів не греби. Ти душу добром на весь світ ороси, Живи для любові, смирення й краси. (“Кишень в домовині, відомо, нема”.) Збірку пронизують думки про рідний край “далекий, незабутній, юний”, у ній переплелись “радість, сум, гірка сльоза, похмурі дні і ранки веселкові”. А ще – незабутня мамина пісня, що ніжним спогадом виграє на струнах чутливого серця: Відлітають весни журавлями, Та у серці спогад не схолов. Знову чую пісню твою, мамо, В ній – добра й любові джерело. (“Мамина пісня”.) Нова збірка переповнена почуттям щирої любові до рідного Полісся, до його неповторної краси. Синьоокі озера, зелен-шати лісів І льонів голубі переливи. Я милуюсь, дивуюсь неповторній красі, Я з тобою, мій краю, - щасливий. (“Полісся”.) Ю. Яковлєв твердив: “Любов до Вітчизни починається з любові до матері. А людина починається зі ставлення до матері”. Ніжне, любовне ставлення до матері знайшло відображення у багатьох поезіях Павла Рачка. Зокрема, “Спогад про дитинство”, “Мамина пісня”, “Одцвіла черешня”, “Розпишіть мені, мамо, писанку” та інших. Росте в саду вже молода черешня І мамин образ в ній завжди цвіте. (“Одцвіла черешня”.) Збірка “Посію руту” знайомить читача з кращими зразками інтимної лірики, допомагає усвідомити, що кохання – це велике почуття, прекрасне не тільки своєю природністю, а й тим духовним збагаченням, котре наповнює серця закоханих. Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен, поет він чи прозаїк, драматург, чи людина зовсім не причетна до літератури, у житті обов’язково “пише” свою неповторну історію кохання, а допомагає кожному з них в цьому його обраниця, єдина, його Прекрасна Муза. Саме кохання, любов –джерело творчого натхнення багатьох митців. До цієї одвічної теми завжди зверталися художники, композитори, філософи, поети. Тож розгорнемо сторінки інтимної лірики Павла Рачка і поринемо у звабливий світ любові. Трепетно і зворушливо передає свої почуття поет. П’янких ночей солодка мука, Нектар кохання неземний... (“П’янких ночей солодка мука”.) Поетичні рядки інтимної лірики П.Рачка струменять сонцем, яке світить і дарує, віддає своє активне життєве тепло іншим. Мабуть, в цьому життєдайна сила творчості поета. ... Дайте мені Вашу ніжну руку, Жінко, з дивним поглядом очей. (“Дайте мені Вашу ніжну руку”.) Захоплення, закоханість, жага – усе це в одному лише поетичному малюнку із назвою “Моя любов”. Моя ж любов, неначе світле диво, Моя любов – нев’януча краса. (“Моя любов”.) Великий український поет Тарас Шевченко писав: “Любов – це животворний вогонь в душі людини, і все, створене нею під впливом цього почуття, має знак життя і поезії”. Мабуть тому поезії Павла Рачка неможливо не полюбити, адже вони повні теплоти, людяності, справжньої любові. У збірці “Посію руту” автор звертається до вічних проблем, які завжди хвилюють: любов і ненависть, добро і зло, безсмертя і краса. Хай квітнуть в душах мальви вселюбові – Нам заповів її Христос усім. З небес луна Отця високе слово – Живім в його безсмерті і красі. (“Різдвяний день”.) Не може не захоплювати пісенність поезій Павла Рачка. М’яко, задушевно передає поет своє захоплення красою рідної землі, її вічною щедрістю. Твоя ніжність і врода, і Случа береги, Що купаються в неба блакиті, В моїм серці навіки любов зберегли До землі найріднішої в світі. (“Полісся”.) Поет чує серцем голоси природи і на них схвильовано відгукується – словами запашними і соковитими, щирими і чистими. Ніде так не співають солов’ї Закохано, красиво і натхненно, Як у Березному замріянім моїм, В раю квітучім, світлім і зеленім. (“Ніде так не співають солов’ї”.) Музична стихія органічно входить у поетичний образ, у звучання багатьох віршів Павла Рачка, зокрема: “Пісня про Березне”, “Полісся” та ін. Тому й не дивно, що для поета музичність світосприйняття є невід’ємною частиною образного мислення. Багатогранні ліричні емоції в П.Рачка уособлюються в образі скрипки. Внутрішній світ ліричного героя поет тонко проектує у стихію звуку скрипки. Ти грай, скрипалю, прошу, грай, Хай щиро плачуть ніжні струни. Я ж пригадав свій рідний край – Далекий, незабутній, юний. (“Слухаючи полонез Огінського”.) Музичність поезій Павла Рачка природно впливає на звукову, ритмомелодійну організацію вірша. Поетичні твори цього автора відзначаються високою звуковою організованістю, у них велику питому вагу мають фонетичні засоби стилістики, в основі яких – використання образного потенціалу звука. У збірці “Посію руту” є чимало епітетів, метафор і порівнянь, за допомогою яких автор відтворює світ ліричного героя і тим самим впливає на розум і серце читача. Вишуканою поетичністю відзначаються перифрази “скиглить вітер цуценям”, “безсоння нудить в кутку”, “сни кирпаті”, “день..., мов дівча кирпате, - з синім бантом небес в косі”, “захмелів старий дуб”, “задумавсь день”, “весільні сукні одягли лілеї”, “в обіймах ранку озеро ще спить”, “пломенить свіча надії” та інші. Так влаштований світ: кожного з нас доля нагороджує якимось особливим, тільки йому властивим даром. Один вирощує хліб, інший зводить будинки, ще хтось виховує чи навчає дітей... Як мовиться, у кожного свій талан, Божа іскра, якій судилося або згаснути, або ж розгорітися на користь собі і людям. Павлу Рачку судилося знайти себе в поезії. Десь глибоко в душі він заховав смарагд таланту, щоб час від часу дарувати своїм читачам перлини поезій. Важливо, що у віршах цього автора можна побачити серйозні і наполегливі шукання художньої форми, адекватної глибокому життєвому змісту. Поет усвідомлює все значення й відповідальність своїх завдань, щиро несе читачеві біль і радість свого серця. У кожного з нас своя дорога в житті. Та й не завжди дорога – алейка, стежинка іноді. Однак, як важливо не зійти з неї, не втратити її, стежинку, що веде до духовних вершин, до висот людської культури. Павло Трохимович Рачок впевнено йде своєю стежиною і, як самобутній поет, не піддається ні моді, ні часові. Хвилі його поезії б’ються об береги сучасності, а на цих берегах багато шанувальників. Вірші Павла Рачка припадають до душі не лише дорослим, а й юним читачам, через те, що в них бринить чиста нота високого душевного зльоту, що не може не бути нам співзвучною поезія, в якій так повно втілено реальне життєве кредо автора, яка так щедра нюансами думки й почуттів, так переконливо виявляє моральну чистоту й самовіддане служіння мистецтву слова. Нехай же космос поезії Поета завжди приваблює читача високим, вишуканим стилем, художнім смаком і глибиною майстерного слова.