ПОЕТИЧНИЙ ВЕРНІСАЖ «ПОЛІТТЯ»

Коли поезія душі Своїм крилом злегка торкнеться,

Тоді Бориса Боровця “Поліття” в тій душі озветься.

А з ним і почуття, й думки,

Що колобродять і вирують.

І знов пірнаєш залюбки

В слова, що помисли нуртують.

Світанки юності у помахах коси,

І стежка в поле, і життя, що любим...

Цю поетичну свічку не згасить,

І кожен кущик в ній, мабуть, не згубим.

Тетяна Марцинюк

Мандруючи поетичним вернісажем збірки Бориса Боровця “Поліття” (Рівне. “Овід”, 2007), поринаєш в манливий світ, насичений щирим патріотизмом, почуттям болю і співчуття до свого народу. Історичне минуле нашого народу було і залишається однією із провідних тем поезій Б.Боровця. Я мовчки голову схиляю Перед розіп’ятим минулим. Перед тобою, Україно... Глибоко повчальний підтекст багатьох поезій змушує замислитись над актуальними проблемами сьогодення, зважити на терезах реальності власні якості і почуття. ...Он скільки людей відліта на чужину, Назад не вертають вони в Україну. От їх би, колеги, узяти й навчити, Як задля Вкраїни у світі тім жити. Спираючись на народне прислів’я “Добре там, де нас немає”, поет майстерно розвіює всілякі марення про “блаженний тихий рай” і закликає творити той рай тут, на рідній землі. Від мальовничих куточків осені автор прокладає стежку до зими. Згасає поволі осінь, Сіріють небо й гаї. Вона уже нас не запросить На вернісажі свої. Глибоко проймає мелодія смутку за знищену природу, і чуттєві поетичні струни торкаються мінором кожної небайдужої душі. А ви бачили, як помирають дерева?.. ... Ви почули їх болі і розпач всесвітній? Ви вмирали із ними повільно отак? Значить, серце і помисли ваші ще світлі, Значить, душу ще вашу не виїв хробак. Рідне село, батьківська хата, з якими міцно зв’язані струни поетового серця, щораз відлунюють рядками глибоко життєвими, пережитими і незабутніми. Дорогі серцю спомини прокладають місток до “хранителів” теплого обійстя – батьків, і щем огортає душу за втраченим. Однак, відчуття поета живуть надією, що навіть в своїх потойбічних долях своєю любов’ю вони запалюють вогонь. А хіба ж ні? Вічним теплом горітиме вогонь пам’яті, повік незгасної любові до людей, які дали тобі життя і навчили бути у ньому Людиною. Медово пахнуть мені пироги, Смачними пахне з печі борщами... Напливають спомини дорогі І розпач бере до сліз, до щему. “Просвітлена душа” поета птахом ширяє над рідним краєм. Батьківська хата, садок запущений, прохолола піч... Здавалось би, такі буденно-прозаїчні поняття, однак, надихнуті поетичним словом, вони набувають піднесено-ліричного, глибоко чуттєвого змісту. “Терпкі солодкі спомини” навіюють і розпач, і біль, і усвідомлення, що минулого не вернеш... Зрізуємо напівусохлі яблуні В батьковому саду, Що давно вже нічого не родять, Окрім терпких солодких Споминів... А ми під корінь спомини!.. І вмить хочеться з висоти своєї дорослості перевтілитись у ту маленьку пташину, що “голос з трави подає” і побігти стежиною в поля, де “сонцями цвітуть ромашки, гудуть поважно джмелі”. На перехресті доріг минулого й теперішнього гірко усвідомлювати, що навіть ліс, в якому колись знав “кожен кущик і стежку”, став зовсім чужим і ти почуваєшся в ньому “наче древній древлянин”. Тому-то й переслідує щоразу “Чи я зможу колись повернутись додому.” Поетова думка торкається доскону нез’ясованої істини “Чи помирає душа?” І стверджуючим акордом звучить: Неправда, що усі ми повмираєм. Тілами – так, але душею – ні! Часто і в зрілі роки нас манять світанки юності. І це цілком виправдано. Для Бориса Боровця такі світанки настають з помахом коси, що будить “причаєні надії далекої юності”. Поет переконливо аргументує неперевершену цінність епістолярних зв’язків в житті людини, їх перевагу над нинішнім телефонним зв’язком з його примітивними “еSeMeSками”. ...Дістану переповнену до краю З листами пожовтілими валізу. Своє минуле знов перечитаю Від самого вершечка аж донизу. Збірка “Поліття” є ще одним озоновим шаром цілющої поезії, що благодатно впливає на душу, спонукає очиститись від фальші і замислитись над поруділими від часу сторінками життя, в яких криється глибокий зміст. Філософічність, історизм, повчальні мотиви в атмосфері щирого ліризму підкреслюють її художню цінність і ставлять в ряд високопробної літератури.