Київська урбаністика та формат бліц-квесту

Золоті ворота, раптова есемеска від колишньої дружини і несподіваний стрибок у гру, де на кону лежить мільйон доларів. Майор спецслужб Сергій Чемерис навряд чи планував провести найближчі тижні, носячись історичними локаціями столиці. Проте невинний з вигляду квест дуже швидко скидає маску, обертаючись на повноцінне кримінальне розслідування. Анатолій Хаженський пропонує компактний міський трилер, географія якого до болю знайома кожному киянину.

Головний магніт цієї історії - її локальність. Текст працює як своєрідний туристичний путівник із кримінальним присмаком. Хаженський непогано експлуатує естетику київських старожитностей, змушуючи героїв розплутувати загадки просто посеред знайомих вулиць. Це спроба зробити такого собі вітчизняного Дена Брауна в мініатюрі. Оскільки обсяг книжки зовсім скромний (менше сотні сторінок), події мчать зі швидкістю кур'єра на електросамокаті. Тут просто немає часу на медитативні відступи - винятково дія, загадка, швидка зміна локації.

Однак цей самий бліц-формат грає з текстом злий жарт.  Через радикальну стислість герої не встигають обрости психологічними півтонами. Майор Чемерис функціонує радше як інструмент для переміщення інтриги з точки А в точку Б. Його бекграунд спецбійця виглядає як зручна жанрова нашивка, а не як живий, відрефлексований досвід. 
Перехід від банального повідомлення до квесту з грандіозним призовим фондом вимагає від читача неабиякої поблажливості. Рівень довіри до зав'язки починає відчутно тріщати, якщо спробувати прикласти до неї сувору життєву логіку. Текст місцями нагадує лінійний сценарій для ескейп-руму, де абсолютно все підпорядковано розгадуванню шифрів, а не правдоподібності мотивів.

Отже, це стрімка, ніби подвійна порція еспресо, міська пригода, яка виїжджає виключно на впізнаваних декораціях, але залишає післясмак швидкої розкадровки, а не ґрунтовного роману. Дуже підходить з собою в дорогу, читати в метро, потязі тощо.