Леся Воронина «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9»

Розділ 1. Кактус показує колючки
Крадучись, я визирав з-за рогу одного з будинків і відразу ж ужахнувся: під моїм під’їздом стоїть Кактус (у нього було таке прізвисько, бо мав волосся, що завжди було врізнобіч, подібно до колючок кактуса). А взагалі-то цього хлопця було звати Сашко Смик. Ми знаємося із ним все життя, оскільки він є моїм найближчим сусідом — наші квартири якраз поруч. Практично щозустрічі ми з ним билися. Я й Сашко були однакового зросту й за силами були теж приблизно рівні. Та цього літа Сашко значно виріс — практично на дві голови та ще й відчутно підкачав м’язи. І при першій же зустрічі мене було розгромлено. Тепер я щоразу намагався його уникати, не потрапляти йому на очі. Коли ж у мене це не виходило, я просто тікав. Так, як боягуз. Кактус обзивав мене поганським Паганіні через те, що я граю на скрипці й часто ношу свій інструмент у спеціальному футлярі, з яким він мене й бачить. Насправді ж мене звати Клим Джура.

А колись сталося так, що тікаючи від Сашка я впав у каналізацію і все почалося…

Розділ 2. Я стаю піддослідним кроликом
Після приземлення я оглянувся, було темно і я чув якісь звуки. Мене не полишало таке відчуття, ніби я знаходжуся в комп’ютерній грі чи, взагалі, я дивлюся якийсь фільм. Враз ввімкнулося світло. Це було так раптово, що я спершу не зміг нічого бачити, так воно сліпило мене. Я знаходився у величезній, але абсолютно порожній кімнаті. Коли я її оглянув, то помітив, що тут немає жоднісінького віконечка, а від підлоги йшла якась дивна вібрація. Раптово одна стіна відкрилася невеликим отвором, а потім якимсь незрозумілим чином з того отвору з’явилася їжа: бутерброди і томатний сік. І тут я розумів, що дуже голодний.

Далі до мене звернувся незвичайний голос — наче голос робота. Він привітався зі мною й повідомив, що я потрапив до секретної лабораторії ТТБ (Таємного Товариства Боягузів). Нізвідки показалося відео, на якому я тікаю від Сашка. Я розхвилювався, засоромився й почав плакати. Тоді голос звернувся до мене із запитанням, чи я погоджуся брати участь в експерименті. Він запропонував мені бути першим, хто спробує засіб від переляку. Я погодився. Ясна річ, що навіть не підозрював, до чого це все призведе!

Розділ 3. Знайомство з Жуком та Зайцем
Я знаходився на якійсь незнайомій вулиці. Виглядав я, певно, дивно: на голові безлад, одяг розхристаний, на джинсах з’явилися якісь іржаві плями. Я тримав футляр, що теж виглядав не найкращим чином. Складалося враження, ніби я знаходжуся в телепередачі «Прихована камера».

Мені здавалося, що хтось штовхає мене ззаду, вказуючи, куди слід прямувати. В результаті через певний проміжок часу я вже стояв під великим старовинним замком. Щойно я взявся за ручку воріт, як вони відразу подалися. Тільки-но я увійшов, як за мною закрили двері, чи то пак двері самі закрилися. Серце вискакувало з грудей. Вже відомий мені голос повідомив, що я прибув за призначенням. Рівно навпроти мене знаходилася блондинка молодого віку. У мене склалося враження, що я її звідкись знаю. Вона повідомила, що я маю йти до саду й розпочинати тренування. Раптом із куща з’явився справжній клубок із двох хлопчаків, що гамселили один одного. До того ж вони постійно кричали якісь дивні фрази: «Засіб від переляку номер один! Засіб від переляку номер сім!» Потім вони, все ж, припинили бійку й привіталися зі мною. Один із хлопчаків мав кругле обличчя і смішні та довгі «заячі» зуби. Інший же був із темним волоссям і такими ж очима, а ще він мав густі насуплені брови.

Розділ 4. Підготовка до секретної операції
Я в одну мить перестав боятися. Натомість мені стало цікаво й дуже захотілося приєднатися до Зайця та Жука (ці прізвиська я в думках їм вигадав, а пізніше з’ясується, що так їх і називають).

Жук із Зайцем всілися під дерев’яним грибочком (які звичайно встановлюють на дитмайданчиках). Темний хлопчина вже тримав у руках дошку із грибка (насправді, то був листок паперу). Він придивлявся до позначок на ньому та до схеми, що там була намальована. Потім хлопець повідомив мені, що увечері, а точніше о 9 годині вечора, мені треба бути під приміщенням банку. А ще він додав, що я маю бути вдягнутий в брудний та дірявий одяг. До того ж мушу награвати пісню про байбачка.

З цими словами Заєць та Жук раптом почали співати. Тоді вони відправили мене додому для підготовки. В руках у мене лишилася адреса банку на папері, план-схема, а також текст пісні. Все, що відбувалося, буквально промайнуло, тож я не оговтався вчасно й так і не запитав що ж має відбутися під банком.

Розділ 5. Чи можна порушувати клятву?
Сидячи в своїй кімнаті, я спостерігав за плином часу на годиннику. Де знаходився банк мені було відомо, оскільки моя бабуся була працівницею банку — прибиральницею. Я не один раз відвідував її робоче місце.
Можливо, мене завербувала грабіжницька банда, яка прагне заволодіти золотими зливками, що зберігаються в банку? Та підвали зі сховищами броньовані, добре охороняються та ще й мають купу камер. Двері відчинилися й увійшла моя бабуся, поставила на стіл пиріжки. Вона неабиякий кулінар, а ще захоплюється квітами, за якими доглядає виключно сама. Мені доводилося мешкати тільки з бабусею, оскільки мої батьки вже половину року займаються розкопками в Єгипті.

Я взяв один пиріжок й вибіг на вулицю. Через двадцять хвилин відбудеться довгоочікувана та хвилююча подія. Мені здавалося, що я знаходжуся в якійсь хитромудрій пастці, а та клятва, яку я дав в ТТБ не лишає мені ніякісінького вибору.

Розділ 6. І байбачок зі мною
Вже сутеніло. Починався дощ. Під центральним входом в банк не стояли ні Жук, ні Заєць. Та раптово я побачив смішний візок. Його пхали хлопчаки, на яких був одягнений дуже яскравий цирковий одяг. На візку стояла велика клітка, у якій крутилося колесо з дроту. Його рухав байбачок. Заєць награвав мелодію пісеньки про байбачка на невідомому мені інструменті, а мені ж, натомість, дали, потріпану скрипку, яку ще звуть «четвертинка» — зазвичай на такому інструменті навчають малих діток.

Мене вдягнули в ковпак блазня, накинули на плечі чорного плаща, розшитого золотими зорями, і я, слухаючись, мов циркове мавпеня, пританцьовував та хитав головою, дзенькаючи дзвіночками на ковпаці. Прийняв рішення, що співати не буду, але на свій подив вже чув, як тремтячим голосом заводжу пісеньку про байбачка.

Розділ 7. Напад на банкіра
Зрештою нас оточив натовп. Одні кидали у візочок невеликі гроші, інші — цукерки. Один чоловік із кейсом в руках посміхався і запитав, чи байбак передбачає майбутні події. Тваринка зіскочила із колеса й дістала десь із дна клітки згорточок паперу. Байбачок тримав його обома лапами й передав чоловікові. Коли чоловік прочитав байбакове «послання», то його обличчя враз стало блідим, і він попрямував в автомобіль. Всі зрозуміли, що пророцтво байбачка було поганим. Раптово всі побачили мотоцикла. На ньому було двоє осіб, на обличчях яких були вдягнуті маски. Один із них підскочив до чоловіка, якому віщував байбак, і вихопив у нього з рук кейс. Крадії миттєво втекли з місця злочину. У мене склалося враження, що ті двоє незнайомців на мотоциклі дуже схожі на моїх батьків. Одна з жінок голосно кричала, на її крик збіглися три кремезних охоронця. Вони повели жертву злочину до банку. Жук звелів втікати. Десь подівся їхній цирковий одяг. Тепер я бачив двох звичайних школярів, на яких були одягнені костюми. З мене теж швидко зняли і ковпак, і плащ. Я потроху задки відходив із того місця, але попутно підняв папірчик, на якому було написане передбачення байбака для пограбованого чоловіка. Там були прості й зрозумілі слова: «Зараз ти будеш пограбований».

Розділ 8. Гра у заховані скарби чи пограбування?
Заєць на пару із Жуком упхнули мене в двір одного з покинутих будинків. Жук повідомив мені, що це був перший етап і я його витримав. Та далі буде ще багато чого. Коли ж мене спитали, чи брав я план будівлі із собою, то я гордо відповів, що знаю її, як власні 5 пальців!

Розділ 9. Знайомий ротвейлер
Я, Заєць та Жук знаходилися в дворі маленького розміру та ще й у якому вміщувалася величезна кількість непотребу. Мені була відома одна таємниця: коли я блукав у банківському підвалі в робочий час моєї бабусі, то знайшов маленькі дверцята, які знаходилися під сходами. Я очистив завал, що там був, і мені вдалося вибратися на цей дворик. Я та хлопці увійшли й попрямували в темряві маленьким коридорчиком. Я зрозумів, що ми йдемо грабувати банк. Також я усвідомлював, що нас мають дуже швидко схопити. І тут раптово на моїх напарників напав собака — ротвейлер Бакс. Його тримають для охорони банківської установи в нічний час. Та я був знайомий із цим псом, він був безпечний.

Ці пригоди вже починали припадати мені до вподоби. Ми дійшли до місця, де було розташоване броньоване вікно, яке було завбільшки як уся стіна, тобто фактично було замість неї. За ним знаходився директорський кабінет. Хлопці якимись незвичайними пристроями спромоглися витягти зі скла два невеликі шматки круглої форми. Після цього вони засунули руки всередину і натиснули на віконні ручки — вікно відчинилося. Камери стеження були знешкоджені Жуком. В цьому йому допомогли якісь дивовижні кульки. Хлопці поводили себе із такою впевненістю, що складалося враження, наче їм доводилося бувати тут дуже часто. Вони стояли під картиною дуже великих розмірів. Натиснули на неї й вона роз’їхалася — розкрився вузький темний хід.

Розділ 10. Криївка блакитних жаб
Тільки-но ми зайшли в прохід, як у вуха різонуло якесь сюрчання, а потім — дуже сильний ґвалт. Те, що ми побачили дивувало настільки, що страх не встиг зреагувати. Перед нами стояв великий басейн. У ньому було повно водоростей та латаття. Поряд стояли зручні крісла, в яких були… інопланетяни. Зовні вони нагадували жаб-велетнів, тільки за кольором ті були яскраво-блакитні. Мордочки в них були синіми, а очі червоними. Біля кожної жаби стояв столик з мухами, жуками та хробаками.

Жаби нас поки що не помітили. Жук, користуючись нагодою, знімав все, що відбувається на відео. Заєць же на витягнутій руці тримав якийсь пристрій — щось вимірював. З коридору, що був з боку раптово до нас помчала якась істота. Ми миттю побігли в рятівний отвір, бігли по коридорах і врешті вискочили на подвір’я.

Жук повідомив, що я спромігся витримати й другий етап випробувань. А Заєць розповів, що ці жаби-прибульці змогли вже стати таємними володарями половини світу. Це банківське приміщення — їхня головна локація. Космічна окупація вирощує тут мутантів та перевертнів, яких вони згодом посилатимуть на таємні спецзавдання. Вони здатні проникнути до людської свідомості та підкорити людей своїм наказам. Таким чином вони змогли заразити переважну більшість людства страшенним вірусом — вірусом страху.

Я поцікавився про те, як же ми здатні вести боротьбу з прибульцями, коли ми всього боїмося і навіть звемося ТТБ. Та мої напарники переконливо заявили, що саме в цьому і є наша перевага. Вірусом страху найпершими заражаються хоробрі від природи. У них абсолютно відсутній імунітет.

Ті ж, що звикли до страху, весь час мають вести боротьбу із власними страхами. Тож кожен боягуз володіє власними засобами їхнього подолання.

Розділ 11. Паганіні стає Чаком Норрісом
Вранці бабуся мене будила, бо я проспав і вже практично спізнився в школу. Те, що мені стало відома минулого дня, було неймовірним. Я думав про все це, вибігаючи з будинку, коли зіткнувся із Сашком Кактусом. Я був переконаний, що за мить вже летітиму сходами донизу. Та я не тільки не втік, а, ніби за велінням якоїсь незнаної сили, підскочив і, видаючи дуже голосний несамовитий крик, лавиною звалився на тіло свого суперника. І відбулося диво-дивне — Сашко Смик сів, затулив лице руками й заплакав: «Пусти мене! Мені дали наказ лупцювати тебе. Мене чекає кара від мого господаря». Та на розбірки не було часу. Я дуже поспішав. Аби швидше, помчав навпростець попід залізними воротами будмайданчика. Та в тому місці якась клейка лапа схопила мене й поволокла в піщаний кар’єр, по краю якого їздив екскаватор.

Розділ 12. Міраж на будмайданчику
Раптом все зникло. Мені багато разів батьки розповідали про пустельні міражі. Перед моїми очима тепер постала рівна-рівнісінька земля, на ній не було ні билинки. Земля була іржаво-коричневого кольору, вкрита глибокими тріщинами. Посередині цієї пустельної картини знаходилася потворна баньката істота. Я спробував поворухнутися й не зміг, бо, як я зрозумів згодом, був обмазаний липкущим в’язким клеєм. Рот синьопикого широко відкрився, а з нього долинув пронизливий голосний звук: свистіння, гурчання, потім він задзижчав і закумкав. І раптом я почув у власній голові голос. Ця істота повідомляла, що здатна передавати те, що думає на відстань іншим істотам. І мені була відправлена інформація про те, що цієї ночі, в три години на Землю прибуде основна маса десанту чужорідної жаб’ячої цивілізації. Останньою перешкодою для них залишається ТТБ. Я повинен був повести жабу до секретної лабораторії.

Тварюка блакитного кольору висунула довгого язика й ухопила ним беззахисне тільце мухи. Тепер вона була зосереджена на своєму обіді. Напевно, земні представники класу комах діяли на інопланетян, як снодійне. Потвора почала плутатися в думках і, не розуміючи до кінця, що говорить те, про щоб слід змовчати, сказала, що вони мають на меті повністю заволодарювати над Землею.

Врешті синю ропуху велетенських розмірів остаточно здолав сон. Але мені вдалося почути останню з його думок: «Цього людського екземпляру ще не вдалося приборкати. Прививання страху не дало потрібного результату. Добре, коли посплю, гарненько його вкушу й тоді доведеться йому бути моїм слугою до кінця своїх днів та виконувати всі мої накази».

Я напружив у своєму тілі все, що тільки можна, звивався подібно до вужа, й почав повільно здійснювати рух до огорожі, що стояла по периметру цього «будівельного майданчика». Коли мені вдалося виповзти, я булькнув до достатньо глибокої калюжі. Липкий клей на мені почав зникати. Я протиснувся в дірці паркану та вийшов на гамірну вулицю. Потім помчав до знайомого каналізаційного колектора, в таємну лабораторію.