Політична м'ясорубка Равки

Аліна і Мал після фіналу першої книги не звалили у туман, не відкрили кав'ярню десь на узбережжі і не узбагоїлись, почавши жити довго та щасливо, бо це ж занад-то просто. Лі Бардуґо не для того пише фентезі, щоб роздавати героям хепі-енди вже на старті.

«Облога та штурм» - це суцільні емоційні гойдалки і класичний синдром перехідної книги. Починається все з того, що наші втікачі гасяться по чужих краях, але Дарклінг знаходить їх швидше, ніж ви встигнете заварити чай. І повертається він не з порожніми руками, а з новими ручними тіньовими монстрами нічевоями, які тупо ігнорують закони фізики і магії. Рівень кріповості злітає до небес.
Але головний козир і рятівне коло цієї частини - це новий персонаж: Корсар на ім'я Штурмхонд. Це просто ковток свіжого повітря на фоні вічного ниття Мала, який у цій книзі буде люто бісити своїм комплексом неповноцінності, і токсичного переслідування від Дарклінга. Штурмхонд, він же... ну, самі дізнаєтесь, хто він такий, краде абсолютно кожну сцену своїм сарказмом, нахабством і харизмою. Серйозно, половина фандому дочитує цю трилогію суто заради його жартів.
Далі сюжет жбурляє нас назад у політичну м'ясорубку Равки. Аліна отримує владу, очолює Другу армію і раптом розуміє, що бути могутньою - це як сидіти на наркотику. Її реально затягує ця сила. Межа між «я просто хочу врятувати країну» і «я хочу абсолютного контролю» стає дуже тонкою. Це найкрутіший розвиток героїні - вона нарешті перестає бути наївною жертвою обставин і починає відрощувати ікла.

Тут трохи менше безперервного екшену, зате політики, палацових інтриг і любовних страждань, куди ж без скла, вистачить на цілий серіал. Книга розганяється поступово, але фінальна битва в каплиці знову залишить вас із відвислою щелепою і змусить нервово шукати продовження. Побігли швиденько читати, мої хороші!=хд