Лікарня як вулик…

Книга «Ніщо не вічне» від автора Сідні Шелдон виявилась для мене більше історією, ніж детективом, та враження залишила і сподобалась.

З перших сторінок починаються ключові події: звинувачення у вбивстві, смерть, загроза закриття лікарні вир подій з самого початку, і це чудово! Бо не люблю, де пів книги тягнуться події.

Історія містить часові лінії, де є сьогодні і є події пʼятирічної давності. Також швидше розкриваються подальші долі головних героїнь, і тут питання постає не про «як так сталось?», а «чому»?

Читання досить цікаве, книга дуже схожа на відомі серіали про лікарні та медицину, ну чим не «Анатомія Грей?» Життя лікарів та медичного персоналу, внутрішні конфлікти, таємниці, заборонені стосунки, професійні й особисті драми це все мега сюжет динамічного та емоційного напруження і виру подій. Лікарня як вулик зі своїм життям)

Історія наділена сильним соціальним змістом. Показані труднощі, з якими стикаються жінки в медицині. Так, це не новини і не лише в медицині, але вважаю, що автор молодець, що вклав у цей сюжет важливі питання: сексизму, домагання, знецінення з боку колег-чоловіків, виснажливі цілодобові зміни, боротьба за право бути професіоналкою у своїй справі, а не асистентом у чоловічому середовищі. Це надає історії ще більшої серйозності. Також яскраво піднято питання самої медичної системи. Операції і діагнози це все надає правдоподібності сюжету.

І так, у нас три молоді лікарки: Пейдж, Кет, Гонні, які після навчання працюють у великій лікарні Сан-Франциско. Троє різних, зі своїми характерами, амбіціями та секретами. Їхні долі переплітаються, а контраст між ними робить історію цікавою.

Після смерті пацієнта, одну з лікарок звинувачують у вбивстві. Розслідування розкриває не лише обставини а й приховані деталі з минулого. Саме пошук правди робить цю історію. 

Пейдж Тейлор головна героїня. Амбітна й принципова, віддана своїй роботі. Вона прагне довести, що нічим не гірша і теж важлива в медицині не менше, ніж чоловіки-лікарі. Постійно стикається з несправедливістю. Її сила це витримка і внутрішній стрижень.

Кет Гартер мʼяка та співчутлива. Вона щиро переймається своїми пацієнтами. Її історія показує, як важко поєднувати професіоналізм і людяність.

Гонні Ван Дайк розумна, холодна. Та її методи дуже дивні… У її образ вкладено більше темну сторону на що готова людина заради карʼєри, незважаючи на чесність та мораль. Її образ найнегативніший.

Через цих різних жінок автор показує боротьбу за карʼєру, внутрішні конфлікти, вибір між правильним і вигідним.

На мою думку, це більш психологічна драма, ніж детектив. Де багато зупиняєшся й думаєш про вибір. Непогано для загальної картини можна ознайомитись з книгою.