«Лісова пісня» Леся Українка скорочено читати онлайн (переказ)

4.666665
Середня: 4.7 (6 оцінок)

«Лісова пісня» є драмою-феєрією, поділеною на три дії.
Дійові особи:
- «Той, що греблі рве»;
- Потерчата;
- Русалка;
- Водяник;
- Русалка Польова;
- Мати Лукаша;
- Лукаш;
- Дядько Лев;
- Доля;
- Злидні;
- Перелесник;
- Пропасниця;
- Куць;
- Мавка;
- Лісовик;
- Килина;
- «Той, що в скалі сидить»;
- Хлопчик;
- Діти Килини.
Місце подій — давній ліс, розташований десь на Волині. Часовий проміжок — приблизно рік.

Головними героями є люди: Лукаш, його мати, дядько Лев та Килина, але поряд з ними провідні ролі займають міфічні істоти: Мавка, Лісовик, Русалка тощо. Всі дії розпочинаються з пейзажу — опису певної пори року. З кожною дією період змінюється.

Перша дія
Початок п’єси — пролог — волинський лісовий пейзаж. Дуже старий, прадавній ліс. У ньому знаходиться велика галявина, на якій стоїть плакуча береза і величезний та старезний дуб… Поруч озеро. Вода в ньому тиха, ряска з лататтям вкривають його біля берегів, а на середині — чиста вода. Це місце є диким і таємничим, проте не сумним, і не страшним — воно наповнене ніжною красою Полісся.

На галявину виходять двоє — дядько Лев та його молодий племінник на ім’я Лукаш. Вони мають мету — побудувати на лісових землях хатину. Та місцевим істотам це не до вподоби.

Р у с а л к а. Терпіти не можу солом’яний дух!

Мені доведеться їх потопити, аби вимився він. Буду їх лоскотати, хай тільки з’являться!

Лісовик мовить до Русалки, захищаючи людей, і розповідає, що отого предковічного дуба вже б давно не було, коли б одного дня не заступився за нього цей чоловік, Лев. Він поклявся, що на його віці ніхто не посміє торкнутися дерева сокирою. Він не дасть.

Поряд стояла стара розщеплена верба, від якої виходить Мавка. Вона спала всю зиму, а тепер її розбудила мелодія, що лилася із сопілки. Лісовик їй розказав, що автор тієї музики — Лукаш, що приходив разом із дядьком Левом.

Мавка шукає зустрічі з хлопцем, а Лісовик наставляє її й говорить, що для неї таїться небезпека в тих зустрічах з людськими чоловіками. Виходить Лукаш, намагається вточити сік із берези, а Мавка йому не дає, хапаючи хлопця за руки. Вона розказує молодикові про те, що це дерево є для неї сестрою, і сік з неї, то не що інше, як кров.

До Лукаша та Мавки прийшло кохання з першого погляду. Мавка вподобала гру хлопця на музичному інструменті і попросила його пограти для неї. Вона зачарована цим звучанням. Від прекрасних звуків сопілки все навколо ставало ще красивішим: дика рожа вкривається ще більше цвітом, калинові квіти ніби дужче побіліли, зозулька обізвалася, і почав витьохкувати соловей. Та до Мавки раптово прийшов величезний сум. Причиною цього, певно, було закінчення дня, бо це значило, що Лукаш піде з лісу. Хлопець розказав їй, що, коли прийде осінь, він має одружитися. Ці слова ще більшим смутком охопили Мавку.

М а в к а. Хто має бути тобі парою?
Л у к а ш. Мені не відомо. Дядько не говорять. Можливо вони ще й не напитали дівчини.
М а в к а. Невже ти сам не зможеш знайти собі дружину?
Л у к а ш. Можливо б і вийшло у мене, але…
М а в к а. То чого ж ні?..
Л у к а ш. Нічого.
М а в к а. На скільки люди паруються?
Л у к а ш. Назавжди!
Мавка стала довіряти Лукашеві і почала йому жалітися на те, що їй дуже одиноко, бо вона сама-самісінька.
М а в к а. На жаль, у нас немає, щоб назавжди…
Л у к а ш. А тобі б цього хотілося?
Та їхню розмову перебиває дядько Лев, який кличе небожа. Мавка питається в молодика чи він ще прийде до неї.

Друга дія
Літо добігає кінця. Вже підкрадається осіння пора і починає обсипати золотом ще недавно зелені дерева. Біля озера тепер живуть люди. В лісі стало все по-іншому. Незвичний гамір тепер поселився тут. Лукаша починає затягувати рутина. Він хоче боротися з однаковісінькими днями.

Лукаш йде, тримаючи сопілку в руках, із боку лісу. Мати лається на нього, бо багато роботи, а син займається невідомо чим. Матір хоче, аби в хаті з’явилася молода жінка, що буде їй, старенькій, в усьому допомагати і вкотре нагадує Лукашеві про одруження. Мавку своєю невісткою вона не бачить і говорить, що та відьма.

Л у к а ш. Худобу я пасу. Мавка мені допомагає.
М а т и. Та що з такої допомоги! Кому ті квіти треба! У мене ж не дівка у дворі! А тобі на думці лиш квіти та музика!

На подвір’я заходить Мавка. Мати звертається до неї з повчання про те, що дівчата за хлопцями не упадають, що так не правильно робити.

Та красуня відказує, що її такого не вчили.
Дядько Лев стає на захист Мавки і говорить Лукашевій матері, щоб та не казала, що вона відьма, бо ті мешкають по селах, а ніяк не серед лісу.

Л е в. Те, що з лісу, то все хороше.
Там лиш скарби живуть…
М а т и (з насмішкою). Та звісно!
Л е в. Такі дівки виходять в люди!
Мати з’являється в дворі з хатини. На ній звичайне людське вбрання. Коси склалися акуратно вінком на голові. Мати відправляє її з серпом на поле.
М а в к а. Ви бажаєте, щоб я пішла жати зараз?
М а т и. А що тебе дивує? Свята сьогодні немає ніякого. Іди спробуй. Я попораюсь, то прийду тобі на заміну.
На полі Мавка спробувала скористатися серпом, проте не змогла, бо звідкись з’явилася Русалка Польова і почала її вмовляти, щоб вона не губила її красу. Щоб виконати прохання «сестриці», Мавка навмисно врізається гострим лезом серпа. Русалка Польова говорить їй палкі слова подяки. До поля прийшли мати Лукаша та якась повна молодиця. Коли стара уздріла, що Мавка зовсім не жала, то стала їй дорікати:
Навіть не почала! Чим же ти займалася? Нездара! Ледащиця!
М а в к а. Я врізалася.

Надійшов Лукаш і став у поміч молодиці, що жне жито. Разом вони швидко справляються з роботою. Мати гукає їх на полудник. Лукаш не всі снопи дов’язав і звертається до Мавки з проханням це зробити, але вона не погоджується. Мавка говорить до Лукаша, що та молодиця не має більше приходити в ліс, бо вона недобра. Парубок не вподобав цю розмову і сказав, що, можливо, й сам стане жити в селі.

Хлопець закінчує роботу і йде в хатину. Мавка задумалась, смуток був на її обличчі.

У дворі з’являються мати, Килина і Лукаш. Стара говорить до парубка, щоб той провів молодицю, бо вже смеркало. Він залюбки дає згоду. Мавку ніби й не помічають. Вона встає і тихо та непомітно крокує на берег озера, сідає на дерево і сльози застилають її світлий погляд. Йде маленький дощ. Русалка грайлива і не має душі, тож їй не втямки, чому так побивається Мавка. Та природа виражає співчуття до неї.

Мавка звертається за допомогою до Лісовика. Вона благає його помогти їй знову стати такою ж, як до зустрічі з Лукашем. Вона просить дати «святкові шати», щоб вона знову змогла стати лісовою царівною.
Лісовик з-під киреї виймає дуже красиву та вишиту золотом багряницю, а ще — срібного серпанку. Він надягає мантію на Мавку, а вона кладе собі на голову віночок з калини і схиляє перед Лісовиком голову. Лісовик завершує образ срібним серпанком.

З лісної гущавини з’являється Перелесник. Він починає танцювати з Мавкою. Срібний серпанок піднявся догори, волосся темного кольору розлетілося і перемішалося з рудими та кучерявими локонами Перелесника. Танець набирає обертів і стає все швидшим, Мавка умовляє залишити її в спокої, але Перелесник ніби й не чує і вже кружляє лісову царівну зомлілою.

Аж тут з підземелля вилазить широченне, страшнюче Марище.
Перелесник злякався і втік.

Марище намагається переконати Мавку спуститися під землю, бо там спокійно й тихо. Ні шелестіння трави, ні шурхіт листя на деревах не зможуть навіяти жодної мрії.
Почулися кроки людини.

М а в к а. Це йде той, хто змусив мене відчути Муку.
Маро, йди геть! Це моя надія йде.
З’являється Лукаш, а Мавка йде до нього. Її яскравий одяг не в змозі приховати надзвичайну блідість обличчя.
Л у к а ш (поглянув на неї). Страшна! Чого тобі від мене треба? (йде в хату і звертається до матері).
Готуйтесь, матінко, шлем старостів Килині! До завтра лиш діждем!
Коли Мавка почула це, то рвучко скинула багряницю і гукнула до Мари.
М а в к а. Йди по мене! Допоможи забутися!
Марище вхопило лісову діву й понесло її у підземелля, огорнувши чорною киреєю.

Третя дія
Ніч. Чорні хмари затягли все небо, вітер жбурляє пожовклим листям. Моторошними криками озиваються сова та пугач. Аж раптом весь ліс пронизує виття вовка. Воно наростає-наростає і так само нагло, як з’явилося, зникає. Ліс огортає тишею. Настає осінній пасмурний світанок.

Поблизу лісової хатини стоїть якийсь силует — то Мавка. Вбрана вона в усе чорне, лиш на грудях червоніє калина в жмутику.

З’являється Лісовик. Він одягнений у сіру свиту та вовчу шапку.
Він дивується, уздрівши Мавку, бо не думав, що її колись відпустить «Той, що в скалі сидить».

М а в к а. Ти зробив мене вільною завдяки злодіянню, яке скоїв.
Л і с о в и к. То був не злочин, то була помста. І він, той, що зрадив твою любов, її заслужив! Чи то ж не справедливо, що взнав він, що таке відчай у самотності, коли блукав, перекинутий на вовка, лісовими стежками?! Звичайно! Він зараз вовкулакою здичавілим став! Тепер йому лишилось тільки скавучати та голосити, вити. Най хоче крові від людей напитись — не вийде в нього загасити свою муку злу!
М а в к а. Годі вже тобі радіти! Я спромоглася його врятувати. Із серденька дістала я те чарівне слово, яке здатне повернути до людської подоби навіть звіра.
Не вийшло у Мавки мешкати у темряві кам’яної печери. І там вона почула, які Він виє. Вона проснулася і зрозуміла, що не здатна забутися. І силою слова перетворила Лукаша знову на чоловіка. Його погляд був наповнений тугою та каяттям. Він побіг байраком з терном і сховався від ока.
Побіля вікна долинають звуки лайки. Це мати Лукашева кричить на Килину, бо та спить задовго і корова в неї погано доїться та й взагалі господиня з неї нікудишня.
Мавка тінню сновигає біля їхньої господи, мріючи зустрітися з Лукашем.
Килина пішла до криниці, коли побачила, що Мавка стоїть біля хати. Вона звертається до лісової царівни, питаючи, чи вона прийшла до її чоловіка.
М а в к а (ніби оговтавшись від сну). Милуюся, як ви щасливо живете.
К и л и н а. Та най тобі стояти у чуді та диві! (Мавка прибирає образ плакучої верби, на якій посохло листя).
З лісових заростів йде Лукаш. У нього довге волосся. Його свита та шапка десь поділися.
Килина відразу зустріла з радістю чоловіка, та вже за кілька хвилин почала дорікати йому, що він десь вештався, а ще сказала, що він п’яниця. Відповідь вона отримала таку ж грубу:
Замовкни! Годі скиглити!
Коли Лукаш спитав про дуб, від якого лишився тільки пень, дружина відказала йому, що їй довелося його продати, аби було за що прожити.
З хатини вибігла мати, кидається до сина з обіймами. Він не відповідає на її радісну зустріч, поводиться відсторонено. Вона не зважає на це і починає скаржитися йому на те, як їй важко жити з «відьмою»-Килиною. Лукаш докоряє матері, сумно іронізуючи:
І ця теж відьмою стала?! То вже, мамо, певно, у Вас доля така, що Ви — свекруха для відьми. Ніхто Вам не винен! Вам її хотілося!..
Прибіг хлопчик, що тримає в руках сопілочку, вирізану з Мавки-верби. Він звертається до Лукаша з проханням заграти на інструменті.
Чоловік спершу не погодився, а потім таки заграв.
Мелодія розливається лісом тихо, а потім звучання набирає обертів. Лукаш починає награвати мелодію веснянки, яку любила слухати Мавка.
«Як солодко грає
як глибоко крає,
розтинає мені груди, серденько виймає...»

Л у к а ш (з його рук падає інструмент). Що це? Без чарів тут не обійшлося! Ану кажи, чародійко, що то за дерево?
К и л и н а. Чого ти до мене причепився? Невідомо мені нічого! Я не воджуся з лісовими так, як у твоєму роді прийнято! Бери рубай, коли тобі не йметься! Я ж не проти. (Дає йому сокиру).
Л у к а ш. Не виходить чомусь. Руку не можу підняти. У серці щось давить…
К и л и н а. Ану дай я! (Хапає з Лукашових рук сокиру і розмахується, щоб вдарити по дереві).
В цей момент десь із піднебесся, наче вогняний змій-метеор летить Перелесник й огортає обіймами вербу. Вона раптово стає охоплена полум’ям. Воно підпалює хату — горить стріха із соломи. Хата повністю загорається.

Мати та Килина хапають речі з палаючої будівлі, з якими несуть ще й Злиднів. Тільки Лукашеві байдуже. Килина благає його йти жити до людей, на село, але той не дає згоди, хоче зостатися в лісі. Лукашева дружина пішла. А від берези йде силует: білий та легкий, наче хмаринка, зовсім прозорий, проте його лице схоже на Мавку. Вона нахиляється до Лукаша і просить заграти для неї, для її серденька, що тільки від неї лиш і зосталося.

Л у к а ш. Ти тепер упириця і хочеш крові з мене спити? Давай! Давай! (Розхрістує одяг на грудях). Живись моєю кров’ю, бо лиш моя у всім вина!..
М а в к а. Та ні, мій любий!
Подарував мені ти душу.

Добра Мавка не звинувачує чоловіка ні в чому, не тримає на нього зла.
Наприкінці твору — ремарка. Її звучання нагадує віршовану прозу.

Лукаш береться грати. Спершу мелодія звучить сумно, схожа до зимового вітру, наче спомин-жаль про щось втрачене, але таке, що неможливо забути, та швидко спів любові накриває собою весь сум. Як змінюється туга, так само й зимова природа: вже берізка шепоче молодим листячком, звуки весни розливаються квітучим гаєм, похмурий день зими переходить у світлу весняну ніченьку. Раптово Мавка починає знову палати колишньою красою в зоряному вінку. Лукаш поривається до своєї коханої.

Цвіт ніжного білого кольору вкриває закоханих, а потім перетворюється в завію. Коли негода стихла, перед нашим обличчям знову постає Лукаш, який одиноко сидить біля берези. Вуста його щасливо посміхаються, очі закриті. Сніг, мов шапка, висить над його чолом і йде, йде без упину…

Вподобати:
+1
0
-1