Революційна поезія

Укладач доволі цікаво підійшов до тематики збірки, обʼєднавши твори людей, які мали різні політичні погляди і вкладали у свої вірші подеколи протилежний зміст. Тарас Шевченко і Леся Українка, Іван Франко, Олена Теліга, Олег Ольжич, Павло Тичина, Василь Симоненко і Василь Стус, Іван Драч і сучасний поет Дмитро Лазуткін. Якщо Шевченко є вічним і приналежним до всіх ідеологій (в нього можна знайти все, про це свого часу писала Оксана Забужко), то Івана Франка таким не назвеш. Вічний революціонер, соціаліст, марксист. Борчиня Леся Українка, яка каже, що буде крізь сльози сміятись, буде жити і без надії сподіватись. Однак і її політична позиція була близькою до соціалізму. Доволі різний Павло Тичина: молодий, що підтримав Українську революцію 1917-1921 років, і зрілий, що обстоював комуністичну ідеологію («Я стверджуюсь, бо я живу»). І націоналісти Олена Теліга та Олег Ольжич, що мріяли про незалежну Україну і вкладали в ідею революції геть інше - не стільки загальну рівність, скільки незалежність. Від комунізму в тому числі, і тут протиріччя із віршем зрілого Тичини. На тлі цих контрастів у книзі подано світлини з майданів, теж революційних виступів, однак чому ж тоді так мало поезії сучасників Майдану? Як на мене, перед нами подарункове видання, створене за тематичним (революція) принципом, без особливого заглиблення в біографії та долі митців, кожен з яких бачив омріяну революційну боротьбу по-своєму.