Love

Збірка поезій, що поєднує, здавалося б, непоєднуваних, - Івана Франка і Дмитра Лазуткіна, Лесю Українку та Оксану Забужко, Степана Руданського і Сергія Жадана, Олександра Олеся та Юрія Андруховича, класиків і сучасників, відомі зі шкільної програми твори і поезію першої чверті двадцять першого століття. Кожен з них писав про любов, про своє розуміння любові, - платонічну і фізіологічну, взаємну і нерозділену, близьку і на віддалі. З найвідоміших поезій - «Повій, вітре, на Вкраїну» Степана Руданського, «Чари ночі» Олександра Олеся, «Чого являєшся мені у сні?» Івана Франка, «Моя любове, я перед тобою» Ліни Костенко. Це все поезія про високу любов. В Івана Франка є ще одна поезія - «Твої очі, як те море…»Всього лише дві строфи, проте яка ж гарна ця дівчина, який вишуканий образ! Ми бачимо лише її світлі очі, чисті, як вода в криниці. Згадайте, що в «Чого являєшся мені у сні?» Франко теж пише про дівочі очі - чудові, ясні, сумні, немов криниці дно студене. Очі знову порівнюються з водою, символом життя. А для закоханих саме погляд в очі є істинним виявом щирості почуттів. 
І поезія сучасна. Оксана Забужко «Така кругла, як глобус». Йдеться про ніжність жінки, яка бачить тіло свого сплячого партнера. В поетеси виникає доволі цікавий образний ряд: сплячий чоловік є беззахисним, так і кожен з нас інколи є таким саме беззахисним, як сплячий чоловік. Але в цьому образі я особисто бачу силу жінки: це вдень він може підняти її, кохану, однією рукою, а тепер він повністю охоплений сном і не має сил доводити свою фізіологічну зверхність. 
І, нарешті, Дмитро Лазуткін. «Говорити до тебе - мов дихати під водою». Це неможливо і важко, проте без цього немає кохання. І автор готовий рухатися за течією, перебуваючи під владою своєї коханої. Цікаві метафори, як завжди в Лазуткіна, нагромадження форми та пошук змісту - для кожного читача свого. Інколи у стосунках буває така формула: з коханою людиною важко, але без неї - неможливо. Тому ти обираєш, що для тебе в пріоритеті - важкий шлях удвох, сповнений викликів і щастя, чи спокійне життя в самотності, без хвиль і ураганів, без руху та конфлікту. Герой Лазуткіна обирає перший варіант.