Малорос-європеєць

Доволі своєрідне оповідання «Малорос-європеєць» знаходимо у цій книзі. За структурою та тематикою воно схоже на інші короткі твори Винниченка, як «Суд», «Студент» тощо. Знову автор використовує протистояння української та російської мов: поміщик-малорос розмовляє українською, в той час як його дружина та син Василь російською, причому у вуста дружини Винниченко вклав обґрунтування, чому так відбувається. Цікаво, що пан, який запросив до себе оповідача репетитором сина, доводить, що українською варто розмовляти та писати книги, а себе відверто називає малоросом-європейцем, який протистоїть азіатчині та вірить у прогрес. Його будинок сповнений техніки, одні двері чого варті! І як кульмінація - розстріл цим «європейцем» селянської депутації: він щиро вірив у те, що народ бунтує, а насправді селяни святкували весілля та прийшли до хати пана привітати його. І знову весь колорит твору - в останніх абзацах. І знову на душі непростий слід од твору - і гіркота, і небажання вдруге його перечитувати через біль та непорозуміння. Винниченко собі не зраджує. Пише лаконічно, проте його слово рубає гостріше від сокири. Трохи нагадало «Міщанина-шляхтича» Мольєра, однак кінцівка у француза більш оптимістична. 
Отак я вирішила перечитати Винниченка. Поки що всі прочитані оповідання («Суд», «Салдатики», «Студент», «Кумедія з Костем», «Малорос-європеєць») нагнітають і роблять мій моральний стан гіршим. Не скажу, що я перебуваю в депресії од прочитаного, однак особливої радості на душі нема. Тому читачам раджу дозувати Винниченка, одного оповідання на день буде предостатньо.