Чим ближче до фіналу роману Фредріка Бакмана «Ведмеже місто», тим більш драматичною стає ситуація у якій живуть та діють персонажі, тепер кожен з них мусить зробити вибір: на чиєму боці залишитися, а головне – відповісти собі на питання: чому вирішив зробити саме так?.
Хокейний матч команди юніорів – подія, якої чекає усе місто, адже, якщо молодіжній команді вдасться виграти фінал, то це стане запорукою подальшого успішного розвитку містечка Бйорнстад. По суті, льодова арена, де тренуються дитяча та юнацька команди, це – єдина цінність, від результату цього матчу залежить чи збудують у місті спортивну школу, чи будуть подальші інвестиції у бюджет міста і чи отримають таку бажану роботу багато людей – у місцевому пабі, школі, лікарні... Однак, коли перемога уже зовсім близько, один необдуманий вчинок Кевіна Ердаля – найкращого гравця команди юніорів ставить під загрозу все.
Майя Андерсон – 15 –річна донька спортивного директора клубу «Ведмеді Бйорнстада» не любить хокей, але не уявляє свого життя без найкращої подруги Анни та гри на гітарі, але у момент, коли її підтримка потрібна найбільше, Анна залишає Майю саму на вечірці після матчу, а коли повертається, то виправляти ситуацію вже пізно... Чи пробачить Майя своїй подрузі?, чи повірять Майї однокласники, адже вона звернулася в поліцію через тиждень після того, як скоєно злочин, а Кевіна поліцейські витягують з автобуса на очах гравців усієї команди, коли юніори їдуть до великого міста, щоб грати у фіналі доленосного матчу.
«Ведмеже місто» - роман про стосунки між людьми, про любов до хокею, ціну успіху, готовність долати перешкоди, біль, фізичні та психологічні травми заради того, щоб стати кращою версією себе, довести собі та світові, що ти зможеш стати кращим, якщо постійно прагнеш більшого, бо «Постійна гонитва за абсолютною досконалістю полягає в тому, щоб не задовольнятися досягнутим, не ставати лінивим»[1].
Згодом, кожен з персонажів доходить висновку, що вміння визнавати, що помилявся та пробачати іншим є найважливішим поштовхом для того, щоб рухатися вперед, йти далі, долати нові труднощі, вірити у власні сили та можливості, «Людство знає багато отрут, але немає нічого сильнішого за гордість»[2] .
Однією із важливих тем у романі є тема втрати близької людини і того, як ця трагедія позначається на всьому подальшому життєвому шляху людини, незалежно від того, йдеться про підлітка (Беньямін став свідком того, як з рушниці застрелився його батько, перебуваючи на полюванні в лісі) чи дорослих людей (подружжя Ердаль втратило свого сина –первістка на ім'я Ісаак). Застосовуючи художній прийом психологізму, Фредрік Бакман показує наскільки почуття провини здатне зруйнувати душу людини, позбавляє вміння та бажання радіти кожному новому дню життя.
Тема соціальної нерівності, не однакових можливостей розвинути талант дитини- підлітка у спорті окреслена на прикладі долі Амата, але для хлопця совість і мораль – найважливіші чесноти, заради яких він готовий піти проти своєї команди, хоч гра в хокей – його найбільша мрія . «...Кевінів тато приїздив до Улоговини і дав Амату гроші, якими мама малого могла б оплатити оренду квартири за місяць чи навіть більше, і як хлопець кинув їх у сніг. Бачив, як той самий хлопець виступив на зустрічі перед усім містом, він знав що може втратити все, але не опустив голови. І він бачив хлопця цього вечора, коли той знав, що його поб’ють. Він не втік, лише стояв і чекав»[3]
Книгу «Ведмеже місто» варто читати, якщо вам подобається спорт, цікавитеся особливостями налагодження стосунків у команді, або ж налаштовані на перемогу, незважаючи на страх зазнати невдачі.
Мені закарбувалися в пам`яті ось ці слова Фредріка Бакмана: «Якщо воля до перемоги сильніша за страх програти, ти маєш шанс. Боягуз ніколи не виграє.»[4]
Думаю, це стосується не лише хокею, або будь –якого виду спорту, а й повсякденного життя, бо перемагає лише той, хто наважився діяти і втомився чекати.

8.01.2023
________________________________________
[1] Фредрік Бакман «Ведмеже місто» пер зі швед.Софії Волковецької. – К: Книголав, 2021. –с. 299

[2] Там само –с. 189
[3] Там само –с. 383
[4] Там само –с. 66