Твір написаний 2007 року.

За жанром — роман у новелах.

Ідея твору «Майже ніколи не навпаки»: честь — вище всього.

Це завершальна частина трилогії історично-психологічного змісту, першими частинами якої є «Солодка Даруся» та «Нація».

Персонажі новел: батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги.

Місце подій — одне із сіл на Буковині.

Час подій: Австрійське панування.

Сюжет і композиція твору
Роман складається з трьох новел: «Чотири-як-рідні-брати», «Будьте здорові, тату» та «Гойданка життя».
Всі три частини мають між собою зв’язок. У них ведеться мова про звичайнісіньких селян, проте життя їхнє зовсім не просте. Розповідається про смерть та стосунки у великих сім’ях, про любов та зраджені почуття, а ще про воєнний час і радянську владу.

Композиційний стержень твору (ідея) — все підвладне часу, окрім кохання. Автор зауважує, що в цій книзі ведеться мова про можливості людського серця, яке вразила любов чи ненависть, радість чи заздрість.
В романі змальований проміжок з української історії на території Буковини. Сюжет твору настільки закручений, що практично нагадує детектив.

Новела «Чотири-як-рідні-брати» показує, як можуть деградувати найрідніші люди через жадібність та юридичну тяганину. Головним конфліктом цієї новели є не зрада (родинна чи шлюбна), а момент застання Андрієм на горищі Петруні та Дмитрика. Саме тут зав’язується конфлікт, у який згодом втягнеться велика кількість персонажів. Недарма все починається з родини Чев’юків, бо саме вони будуть брати участь в усіх наступних перипетіях: Іван Варварчук та його побратим уб’ють їхнього Дмитрика на початку і Маринька-богодуха та Кирило зі своїм палким почуттям наприкінці.

Наступна новела «Будьте здорові, тату!» показує людей в розрізі «чоловік/жінка». Тут діють певні правила, закони та рамки, а править всім гонор, із честю в парі. Саме ці дві риси змушують підстаркуватого парубка Івана Варварчука знеславити посеред весілля свою наречену, аби ніхто не дізнався про те, що він вже не має чоловічої сили. А Петруня та Дмитрик, син Чев’юків, втратили голову від фізичного потягу, через що поламали собі все подальше життя. Петруня лишилася жити, але це було фізичне життя, а моральне її єство пішло слідом за Дмитриком, як тільки його стратили. Трагедії могло б не статися не тільки, коли б закохані поводили себе більш обачно, а й коли б не було такої суворості народної моралі та патріархату, за якими дівчина не мала ніякісінького права не підкоритися волі свого батька.

Остання частина роману має назву «Гойданка життя». Ця новела демонструє те, як в одну мить вся доля може бути зруйнована. Головні персонажі — Маринька-богодуха та подружня пара Кейванів. Автор змальовує історію кохання Мариньки-богодухи та Кирила Чев’юка. Спершу все починалося як годиться, вони покохали одне одного, ставилися до своєї пари з ніжністю. Та, не зважаючи на такий красивий початок, чоловік бере шлюб з іншою жінкою — Василиною, бо одруження з нею було більш вигідним у матеріальному плані. Маринька, зрозумівши, що її зрадили, хотіла накласти на себе руки, а натомість стала бачити майбутнє. Радіти цьому, чи ні — важке питання, бо перед жінкою відкривалося майбутнє лихо, зарадити якому було не в її силах.

Гриць і Теофіла Кейван мали дітей та велике господарство, були добрими господарями, проте лад був тільки у дворі та в хаті, а в стосунках між цими людьми його не було: не було любові і повага навіть теж була відсутня. Коли черкеси напали на село, Теофіла практично добровільно вступає в інтимний зв’язок із загарбником. Пристрасть повністю охопила її, хоч жінці добре відомо, що вона помре від руки Гриця, коли той про все дізнається. Тож природно, що те, як автор описує Теофілину купель, схоже з омовінням перед жертвопринесенням.

Марія Матіос на прикладі цієї сім’ї розкриває перед читачем подвійність у стандартах тодішнього суспільства: коли жінку зґвалтував окупант і від нього в неї народилася дитина, то вона розпусна, а коли чоловік мав зв’язок з чужими жінками на війні, то, за думкою Кейвана, вони віддавалися йому добровільно і взагалі він те робив виключно «для здоров’я». Грицько переконаний в тому, що його дружина підла та зрадлива, але зовсім не думає про те, що, проживши з нею багато років, зостався для неї чужим. Після згаданих подій Теофіла щодня терпіла побої від чоловіка та чула фразу: «Зроби так, щоб я тебе шукав».

«Майже ніколи не навпаки» дуже стисло
Багато років тому Кирило Чев’юк взяв шлюб не за покликом серця, а з метою збагачення, лишивши напризволяще свою кохану. У новелі «Чотири-як-рідні-брати» розповідається про те, що Дмитрик — найменший із Чев’юків втратив життя через свою «гарячу кров», його ж батька Кирила вбили під час полювання, а його старші три сини (Павло, Оксентій та Андрій) не змогли розділити успадковане поле, через що стали чужими людьми. У новелі «Будьте здорові, тату!» розповідається про весілля Петруні (через любов до якої помер Дмитрик) та Івана Варварчука, який втратив свою чоловічу силу. Остання новела «Гойданка життя» розказує читачеві про складні сімейні взаємини подружжя Кейванів та про любов до Теофіли Олекси Німого.