Немає більшого болю для матері, ніж віддати свою дитину у невідомість. Аби лише врятувати дитяче життя. І хтозна може ця розлука назавжди стане вічною.

Ще одна віха з історії трагедії геноциду єврейського народу на прикладі окремо взятої родини.

Та передусім ця книга - це шана усім сміливцям, котрі були залучені до операції "Кіндертранспорт", завдяки якій було врятувано майже 10 тисяч дітей, транспортовуючи їх впродовж непевного часу з грудня 1938р. до 1 вересня 1939р. із Відня до Британії. Тут поруч із вигаданими персонажами авторкою вплетено реальних історичних постатей, а саме змальовано діяльність головної координаторки проекту Гертруди Вейсмюллер-Меєр. І звісно повною протилежністю їй постає історична особа - Адольф Ейхман, який безпосередньо відповідав за переслідування, вигнання та депортацію євреїв, і відповідно винищення єврейського народу.

Помітно як зумисне у книзі демонструється політика невтручання багатьох країн, що в результаті зумовило до трагічних наслідків. Виявляється політики набагато слабкодухіші у порівнянні із відважністю дітей.

Що найцінніше, це те, що з цією історією переконуєшся, наскільки віра матері у безпечне майбутнє своїх дітей сильніша за надію в те, що будь-коли їм доведеться побачитися знову. Так було у у 1939р. із дітьми "Кіндертранспорту", так було у 1945р. із "вовчими дітьми" зі Східної Пруссії, так було у 2022р. з маленькими українцями. Згадаймо, як у перші дні повномасштабного вторгнення 5-річний хлопчик сам-на-сам зі сльозами на очах перетинав кордон Польщі, а 11-річний хлопчик із Запоріжжя самостійно дістався Словаччини.

Бо поки в світі вершитимуть зло всемогутні правителі, поки всяка наволоч розгортатиме війну на чужих територіях, поки загарбники ґвалтуватимуть дітей та жінок, поки палатиме батьківщина в огні, доти матері у невіданні завтрашнього дня, аби вберегти своїх дітей, відправлятимуть їх у світ за очі. Й до тих пір курсуватимуть у невідомість "кіндерпоїзди". І завжди знайдуться ті, хто рятуватиме чужих дітей, ризикуючи своїм життям.