Мініатюри

На спомини буваєм щедрі. 
А от на радощі - скупі. 
 

Доволі оригінальною є ідея видати збірку віршів у стилі східної поезії - танка, хоку, двовірші. Звісно, що це лише проба пера, бо написати справжні танка і хоку можуть лише японці. Втім, спроба виявилася вдалою. Марія Павленко вчергове довела, що є універсальною письменницею. 
Кожна мініатюра - то цілий всесвіт, хай і у мікровимірі. Замисліться над цими рядками. Ми дійсно любимо пригадувати - своє минуле, дитинство, досвід стосунків. Ось я за собою спостерігаю останнім часом, як я тримаю в голові стосунки, що не склалися, прагну знайти причину розриву, мучу цим себе і своїх рідних і друзів. А от порадіти тому, що ти маєш, якось не хочеться. Порадіти за себе, що вийшла з тих стосунків без зламаної психіки, що маю чудову родину та щирих друзів, порадіти за них, що в них все добре, - чомусь хороше в нас не так довго залишається у памʼяті. 
 

підкралася старість до дому 

і стала красти квіти 

з розкішного саду снів 

хочу спіймати злодійку 

марна робота 

Ось приклад танка - пʼятивірша. Тут - без розділових знаків, як потік свідомості. Чи можемо ми боротися зі старістю? Теоретично! Можемо зависнути в дитинстві, не одружуватися і не заводити дітей, гратися в різні ігри і проводити час із людьми, значно молодшими від себе, завести молодих коханців/коханок, надягнути молодіжний одяг, зробити пластику чи купити засоби для омолодження. Можна спробувати. Але навіщо? Уявімо таку людину, якій 50 років, що не несе ні за що відповідальності, після роботи тусить із підлітками, в той час як її ровесники вже мають досвід шлюбу, виховують дітей і, можливо, онуків. Мине ще десять років. У когось за плечима буде життя, сповнене радощів і болю, буде своя життєва історія, буде, що згадати і з ким провести час. А в інфантильної людини що буде, крім розваг та насмішок з боку юних друзів? Марна робота боротися зі старістю. Вона все одно прийде і забере свої квіти. Тому треба плекати свій сад, наповнювати своє життя сенсом і вчасно дорослішати.