Мовчання шкодить більше ніж слова!

Читала в старій редакції, але нова обкладинка задає більше цікавості до книги.)  
Заходячи в цю історію варто розуміти, тут не стільки шукають вбивцю , як питання «чому ми такими стали?»
Це історія, яка починається з кінця! І замість того, щоб вести читача прямою дорогою до розгадки, авторка розвертає нас у зворотній бік у життя. У ті маленькі часто не помітні моменти, де й народжуються справжні трагедії.  
Події розгортаються в Австралії, заможна родина, де зовні все виглядає майже ідеально, стабільний шлю, дорослі діти, онуки, соціальний статус. Але це той самий випадок, коли фасад тримається на мовчанні. І чим довше мовчиш тим дорожче потім заплотиш.
Персонажі тут не чорне і біле, а ціла шкала помилок і наслідків.  
Діана головна героїня так сказати. І водночас головний пазл картини. Вона не та карикатурна свекруха яка за класикою ненавидить невістку. Ні все значно складніше і значно холодніше.  
Її головна зброя мовчання, крижане, щильне, роками витримане мовчання, яке відділяє її від усіх. Це мовчання це не риса характеру це спосіб існування. І це найбільше дратує. Бо прям хочеться взяти її і труснути «та скажи ж, невже так важко пояснити??»
Сцени з дрібницями як до прикладу плюшевий ведмідь чи побутові рішення без пояснень працюють сильніше за будь які конфлікти. Бо це про те як із дрібного непорозуміння виростає прірва.  
Та парадокс цієї жінки в тому, що вона не позбавлена емпатії. Вона допомагає іншим, підтримує жінок біженок, просо допомагає не тим хто поруч з нею.  
Люсі повна протилежність. Вона хоче контакту, хоче бути прийнятою, хоче стосунків. І боляче дивитись на її марні спроби «достукатися до стіни».
Решта родини Том, Оллі, сестра їхні партнери здаються начебто звичайними, але це враження дуже оманливе.  
Їх обʼєднує одна річ, небажання говорити про проблему. Вони всі щось замовчують, і саме це мовчання множиться, накладається одне на одне і врешті вибухає.  
 Детективна лінія у книзі слабенька . Вона не двигун історії, а інструмент. І коли відкривається справжня причина, стає зрозуміло справа зовсім не у звичному конфлікті «свекруха-невістка»
Це більше історія про роль жінок у родині, суспільстві та і у власному житті. Роль жінки у материнстві для кого це свідомий вибір, обовʼязок чи тягар? І найголовніше , що не бажання говорити руйнує навіть найміцніші звʼязки.  
Найсильніше відчувається холодна дистанція, без криків, скандалів, не відкрита ненависть, а тиша , яка тисне сильніше за все.
Що ж сказати узагальнююче ? Якщо любите книги більше про психологію, де не шукають більше винного.. де люди і проблеми, в цій книзі знайдете тут легко стати чужим серед своїх .

Тут немає ідеальних людей, тут є любов, але про неї не вміють говорити.