Моє щастя

Для мене (до прочитання цієї збірки) Борис Грінченко був: 1) прозаїком; 2) лексикографом (відомий його словник); 3) громадсько-політичним діячем (за однією з версій, він належав до Братства тарасівців). Однак я не знала, що він також був і поетом. Погоджуюся із колегою-рецензентом, що його поезія є значно слабшою за прозу, як тематично, так і за формою. Однак вона є патріотичною та надихаючою. Взяти хоча б поезію «Моє щастя». Спершу я думала, що автор оспівує кохання: йому не потрібна влада і гроші, це ніщо порівняно із іншою цінністю. Й до останнього чотиривірша здавалося, що саме життя з коханою людиною є важливішими за все. Та ні! Померти за рідний край - ось справжнє щастя поета! Ця думка є, як ніколи, актуальною зараз. Якраз сьогодні три роки, як загинув за рідний край мій дуже близький друг, який не мав влади і грошей, та й коханої в нього не було. Проте для нас усіх він є Героєм.