Цю прекрасну оду ненадуманому, природному, чистому, щирому та прекрасному коханню, у якій Михайло Коцюбинський дуже вдало поєднав українську міфологію із реальним життям, беззаперечно можна вважати одним із перших творів української літератури у жанрі магічного реалізму. Чи хто знає, де починається вигадка, і де закінчується реальність, як все було насправді і як не могло бути?

Пензлем митця подарував Михайло Коцюбинським своїм героям Іванкові та Марічці кохання. А кохання Іванка і Марічки можна порівняти із чистим струмком, який потішно біжить по полонині. Він обминає перешкоди, вбирає в себе сонячні промені, свіжі роси. Марічка та Іванко, живучи простим, земним життям, збагачували свої душі силами природи. Їхні серця були наповнені красою, чистотою, чутливістю, щастям.

Страшною стала їхня одвічна розлука - Марічку "забрала бурхлива вода"... Іванко теж пішов за коханою, залишивши у цьому світі лише тіло, живе, але бездушне. Він дуже змінився, втратив відчуття реальності. З долини повсякчас до нього гукав голос Марічки - той самий, що лунав протягом усього життя.

Поетичному коханню, повному музики, овіяному чарами природи, Михайло Коцюбинський протиставляє життя Івана з Палагною, жінкою з багатого роду, фізично здоровою, яка дбає про тілесні потреби, і навіть не намагається розуміти Івана, й підтримати пориви його душі. Іван байдужий до Палагни, але їх єднало господарство. І хоча усім було відомо, що Іванкова дружина зраджувала його, ганьбила його чесне ім'я, тому й очевидно, що атмосфера борехні, що їх оточувала, повинна була, наче марево розвіятися.

Цим твором, на мою думку, Михайло Коцюбинський наголошує, що світом править любов, що ідеал кохання, піднесений понад життя, робить людину більш досконалою, щирою, чутливою, здатною на високі почуття.