ТРЕТЯ ДІЯ
1
Минуло три дні. Рина сказала Улі, що сьогодні відбудеться дуже важлива подія — тьотя Мотя говоритиме з Мокієм стосовно зміни прізвища. А він собі в підтримку приведе людей з комсомолу. Яким буде результат цієї зустрічі не ясно, але вже страшно. Одне радує, що Мокій пересварився зранку із Київським родичем через кінострічку, щось там зі стилем пов’язано. Мокій його назвав вузьколобим націоналістом та шовіністом, тоді коли дядько Тарас намагався йому заперечити та довести, що він просто стоїть на стороні рідного, українського.
Далі Рина говорить з Улею про їхні стосунки з Мокою.
Рина
Що? Й досі не змогла закохати? Чи так і не буде з цього результату? Може, тьотя Мотя права, коли говорить, що Моку, як і інших мужчин, можна лише за допомогою політики обманути?
Уля (із якоюсь незвичайною інтонацією в голосі)
Ой, Рино! Чи відомо тобі, як українською сказати «ночью прі звьоздах нє спітся»?
І?
Зорію! Скажи, неймовірно!
Рина
Не зрозуміла! Улько, ідіотко ти така, ти що, замісто того, щоб Мокія в себе закохувати, взяла й сама в нього влюбилася?
Уля (зашарівшись)
Та ні…
Рина
Ану зізнавайся! То не буду тоді на тебе й надіятися. Говори мені, чи таки зможеш ти його закохати та віднадити від української всілякої дурні, повернеш його на нашу сторону?... Улечко! З благанням до тебе звертаюся! Задурмань йому мізки, аби був, немов п’яний.
Рино, а тобі відомо, що українською чоловікова пара в шлюбі називається «дружина»?
І?
І це слово є кращим за «жінку» та за «супругу», бо «жінка» значить «та, що народжує», а «супруга», то взагалі українською перекладається, як пара волів. Дружина ж зовсім інше. «Моя дружинонька!» Як красиво…
А ще як українською гарно «одружитися з нею»! Не «женітся на нєй». Тут же така колосальні різниця! Коли казати українською, то відразу чути, що жінка має рівні права з чоловіком та стоїть поруч, а не так як російською.
Ну й дурна ти! Такого вже Мока в твою голову натовкмачив.
Уля
Я сама про це прочитала.
Сама?!!

2
Від Мокія, задкуючи, з’явився дядько Тарас.
— Називайте нас шовіністами, хай! Але ми расєйщини в нашу мову не вводили, на відміну від вас! Є наші слова, ось як «універсал», а ви кажете «маніфест». В газетах і то пишуться слова казна-які. Оце така українізація! Ви ще не шеретовані й мова ваша така ж!
Мокій
Заспокойтеся! Не треба заважати. Нині її потрібно з металу виковувати, вистругувати зі сталі…

3
До кімнати зайшли тьотя Мотя, дівчата та мати.
Дядько Тарас (не побачив їх):
Чому б головного командуючого українським та кримським військом не назвати головним отаманом або й гетьманом?
(Побачив інших присутніх)
А то здрастуйте товариші козаки! Де це бачено?!
Тьотя Мотя
Та як вони посміли до козака, як до свого товариша звертатися!
Дядько
—І я про теж!

4
Заходять Мина та вчителька
Тьотя Мотя (Мазайлові)
Ще й українською мовою. Всім відомо, що козаки здавна спілкувалися руською. З Дону, Кубані, Запорожські. Нариклад, Тарас Бульба.
Дядько Тарас (витріщив очі):
Що ти сказала?
Тьотя
Тарас Бульба й сини його обидва, Остап з Андрієм. Як тільки Наркоос в Харкові дав дозвіл виступаючи, співати їм українською? Та ще й в городской опєрє. Ето ж беєзобразіє какоє-то.
Дядько (ошарашений та здивований).
Балакали по-москальському?
А ви що вважали, що вашою, хохлацькою?
Дядько Тарас
Не могло такого бути! Лишень українською! Почули? Тільки українською!
Тьотя Мотя
Нє возможно!
Чого?
Бо нєвозможно!
Доведеш?
Што здєсь доводіть? Єслі ето нєвозможно!
Тьотя
Так, може ви ще й про Гоголя таке скажете? Своїм назвете та що він ніби говорив українською?
Так, не говорив, бо … страшно йому було. Але то діло ясне, що Гоголь наш.

5
Заходять комсомольці. В одного була папка в руках. Інший був міцної статури та з помітним чубом. А третій — малого зросту та тримав газету.
Роздивляючись, кидають пару фраз. «Обстановочка чисто міщанська». «Чи є сенс ув’язатися?» «Хлопець попрохав — потрібно допомогти».
Заходить Мокій.
Таки прийшли. Дякую! А мені, бачите, довелося сховатися тут зі своєю українською. Днями й ночами на самоті займаюся перебиранням та вивченням забутої та розбитої, але такої багатої та прекрасної нашої мови. Кожнісіньке словечко! Аби не зникло воно, аби згодилося на нову відбудову. Бо коли вивчити її абияк, то не вийде скласти з неї нічого вартісного та красивого. Прошу сісти. Будемо починати.
Аренський
Надмірно захопився мовою.
Хворіє. Запитується — чому?
Той, що тримає м’яч.
Бо ти нею не хворієш, лишень псуєш. Партія нам каже, що ми маємо зайнятися українською культурою, мовою, а ти ж чого? Хіба й до цього часу не передплатив газету «Комсомолець України»? Хлопцеві треба допомагати!

7
Дискутувати зійшлися всі. Комсомольці познайомилися з рештою присутніх. Тьотя Мотя перейшла на кокетство: «Коли б з десяток років відмінусувати, то і я б пішла в комсомолки». Коли почули прізвище одного з комсомольців — Аренський — Мазайли вражені, їм дуже сподобалося. Решта хлопців з комсомолу далі спеціально наголошено озвучують свої імена та прізвища: «Іван Тертика, Микита Губа». Дядько Тарас намагається розпитати Тертику, чи його рід часом не походить від козака-отаман із Запоріжжя, та тому ця інформація не відома, що розчарувало Тараса.
Тьотя Мотя ніяк не наважиться говорити, твердить глибокий, на її думку вислів, який вона десь вичитала: «Життя — це все». Далі виголошує пропозицію вибрати «прєдсєдатєля». Звертається з проханням виголошувати кандидатури. Мазайли озвучили її ім’я. Вона швидко запитує, чи ніхто не заперечує й починає говорити:
Товариші, чи краще, мої ви любі люди, руські люди. Помирімо рідних сина з батьком! По-доброму, по-мирному.
Раптово Губа пропонує за голову Тертику й виносить це питання на голосування.
Тьотя
Та прошу! Четверо. (Пильно вдивляється на дядька Тараса. Він зам’явся).
Дядько
Ну, коли то не ті Тертики, то утримаюсь.
Уля,що не зводить очей з Моки, теж проголосувала «за».
Рина (їй)
Ти що робиш?
Уля
Це я випадково.
Тьотя Мотя
Чотири! Хто за мене в ролі голови? Чотири. Дядько Тарас знову не голосує.
Рина (Улі)
Чого ж ти?
Уля голосує «за» тьотю Мотю.
5! Більшість проголосувала за мою персону! Хотілося по-доброму, але… (загрозливо цокотить перснем). Дискусію розпочинає Мокій!
Молодик говорить, що не починатиме, бо він не був ініціатором цього дискутування, а його було викликано на це все.
Тьотя каже:
Ти маєш бути першим, оскільки твій кровний папа став засновником соціалістічєского лікнепа правильних проізношеній у власному домі, став винахідником електрическої мухобійки, а ти за ці прекрасні ініціативи такого масштабу, за його прагнення вдосконалитися та бути порядочною людиною, ти його хотів…
Мина не втримався
Втопити в криниці!
Всі сваряться. Кожному хочеться слова.
Тьотя цокотить каблучкою
Я ще раз повторюю, що говорити буде Мокій!
Мокій
Нині, коли просто необхідна організація українського лікнепу, переведення загальмованої, запізненої Холодної Гори на першу сходинку української грамотності, аби нам вдалося надолужити європейські, буржуазні культури на висоті інтернаціональної культурності, ти, папа, заснував не український лікнеп (ліквідація неписьменності), а якусь школу пристарілих класних дам та вигадав пристрій, який абсолютно не допомагає зменшувати кількість мух, навіть в зимовий час…
Тьотя Мотя не втримується
Зупинись! І, врешті, озвуч нам, ти, Мокію — руський чєловєк?
Я — українець!
А хіба українці не є людьми руськими? Відповідай!
Українці є такими ж росіянами, як росіяни українцями!
Тьотя
Якщо так, то я абсолютно не зрозуміла хто такі українці? Вони є євреями, татарами, вірменами? Хто такі українці?
Мазайло (попивши)
Українцями звуть тих людей, які вчать нещасних службовців так називаємої укрмови. І ця мова не малоруська й не тарасошевченківська, а українська. І цей факт є нашою малоросійською трагедією.
Тьотя стоїть на своєму та допитується ким же є українці за нацією. Мина каже, що одна частка українців — малороси, які є руськими, інші частини — мешканці Галичини та австрійці.
Я здогадувалася, що щось тут не чисто! Тепер ясно з вашими українцями! Тепер стало ясно й з українською мовою! Вона є не чим іншим, як австріяцькою вигадкою!
Дядько Тарас
Ясно їй стало! 332 роки тому вже був написаний перший слов’яно-руський словник… слов’яно-український словник, написаний Лаврентієм Зизанієм-Тустановським. А ви тоді мали писаного словника, запитую?
Мокій
Я не договорив… Галичина є українською землею, а мешканці тих земель — нашими братами українцями, одірваними від нас. (Батькові) А ваша теорія про те, що українську мову вигадали австрійці — теорія російської жандармерії та міністра Валуєва, що був при цараті. Тож тебе, папо, можна назвати валуєвським асистентом.
Мазайло вхопився за груди в області серця та сказав, що відчуває — українізація до добра не доведе!
Губа говорить, що доведе. Тертика з ним погоджується, б’ючи м’яч ногою.
Тьотя
Ви зараз серйозно говорите, чи по-українському?
Мазайло
Не йму вам віри! Не вірю! І ти, Мокію, не вір в цю українізацію! Нутром відчуваю, що ця вся затія, аби завдяки такому способові зробити з мене провінціального другорядного службовця й не дати мені можливості підніматися кар’єрними сходинками.
Дядько Тарас
Українізація — це можливість визначити кожного українця серед інших, аби потім стерти нас всіх з лиця землі. Це моє попередження вам!
Мокій
Провокативні дурниці! Хто зможе винищити 20 мільйонів лишень українських селян?
Тьотя
Селяни ж не є українцями. То ж мужики.
Конфлікт набирає обертів. Дядько, п’ючи, похлинувся. А коли прокашлявся, то сказав:
Кажете, що селянин не українець? Тисячоліття вже селяни є українцями, а їх все ними ніяк не признають. Від цих справ і дурня кондратія вхопить, не лише мене. Беру слово!
Тьотіна каблучка знову почала вицокувати, й жінка взялася сама говорити:
Беру слово я! Дорогії мої! Які у вас провінційні погляди! Тьма-тьмуща! Дискутують про якусь там українську мову і говорять якось по-чудернацьки! В моєму славному місті Курськ такого не буває! Тут і в партії говорять на цій мові?
Мокій
І в партії, і в комсомолі!
Тьотя
Не ясно! Певно, у вас не та партія. В Курську такого не може бути. Всі спілкуються по-руському. Московська мова прекрасна, єдине, що євреям вдалося її дещо попсувати, бо ж їм тепер дозволили жити в місті Курськ. Але зараз я не про це хотіла говорити. Шкода, що у місцевому театрі не ставлять «Дні Турбіних». Я одного разу відвідувала Москву й була на цій виставі. Це такі розкоші. Показано таку правду, що коли б ви бачили якими осоружними, бридкими показані ваші українці, то ви б більше й не згадували цю назву. Грубезні дикарі-мужлани. Хоч би одненького путнього, хоч трішечки пристойнішого. Ні одного! Однаковісінькі: одичавілі й жорстокі. А ти, Моко, навіть тепер не соромися казати, що ти українець, не соромно тобі перечити бажанню папи щодо зміни прізвища! А в тому спектаклі ще Альоша сказав, що українізація — це всього лишень туман, і він мине. А коли б вам було відомо, як звучала огидно та їхня репана мова! Хіба й ваші українці теж так балакають? Жахи! До слова, скажіть, я чула, що «акушерка» перекладається на українську як «пупорізка», справді? Аха-ха! Адвоката називаєте брехунцем, а стул стільцем? Аха-ха!
Дядько Тарас підхопився:
Ми кажемо «повитуха» на акушерку. А ви як?!
Акушерка.
Це французьке слово, а «адвокат» — з латині! Ми звемо білет квитком. А ви?
Білет.
Дядько
А ще чого! Білет — це по-французькому!
Дискусія продовжується вже в грубій формі. Вирішують яка країна та в кого покрала слова. Дядько кричав, що хоч і позичали слова та не приховували цього й за власні не видавали, а тьотя намагалася довести, що вони ж кращі, бо хоч спромоглися переробляти вкрадене, на відміну від інших, які лінувалися навіть це зробити. Тьотя Мотя виступає з пропозицією зупинитися дискутувати. Відбулося нове голосування. Вагаючись, все ж Уля теж віддала свій голос за тьотю.
Тьотя Мотя
Пропоную перемінити прізвище «Мазайло» на «більш людське». А заміну можна вигадати зараз же та провести конкурс для його затвердження.
Мокій
Пропоную до Мазайла додати втрачену частину «Квач».
Між комсомольцями відбулася надшвидка нарада, де вони обговорили та виголосили свою пропозицію:
Ми впевнені, що коли настане повний соціалізм, то межи свобідних позакласових людей будуть вживатися кардинально нові прізвища. Може, навіть будуть відмінені окремі прізвища.
Дядько Тарас
Як це?
Губа
Кожному членові, який входитиме у велику трудову комуну буде надано номер, який замінить прізвище. Ось наприклад: товариш номер 35-51. Таким чином у всесвітній статичний реєстр він буде записаний 35-51-им, і цей номер буде номером всіх його документів, особистим телефоном, номером кімнати та навіть зубної щітки. Я, Микита Губа та Іван Тертика підтримуємо номерну систему. Та ця система, ясна річ, буде втілена в життя не скоро, тож ми погоджуємося із пропозицією, яку вніс товариш Мокій — не змінювати прізвище «Мазайло», тим більше, що воно є простим демократично-плебейським. А прізвище Мазайло-Квач має, що не важко зрозуміти, трудове коріння. Предки Мокія, певно, займалися змащенням колес під час групових походів, або, можливо, займалися виготовленням мазниць та квачів, тобто тих речей, що й до нині приносять користі для народного господарства набагато більше, аніж, скажімо помада для губ.
Тьотя Мотя
Голосуємо! Хто підтримує мене з моєю пропозицією замінити прізвище на інше, підніміть руку. (Рахує). Чотири.
Рина (до Улі), яка не проголосувала.
Улю-ууу.
В мене заболіла рука. Веред…
Який ще веред? Де?
На пахві під правою рукою
Так лівою проголосуй!
Не зможу.
Тьотя й Рина засикали на неї
Говори словами, що ти підтримуєш!
Уля
Я за… була, що маю казати. І взагалі я не можу. Мені потрібно вийти (йде).
Тьотя Мотя
Ну й добре! І так зможемо обійтись! (Рахує знову) Чотири.
Дядько Тарас
Дайте мені слово. Певно, буду п’ятим.
Тьотя Мотя зрозуміла, що без його голосу вони програють, тож дає слово. Чоловік дістає записну книжку й читає з неї різноманітні історичні відомості. Тьотя забирає в нього слово й тикає пальцем до своєї записної книжки, в якій записані інші факти, за якими вона права. Вони пошепки ведуть суперечку, а потім тьотя Мотя поспіхом оголошує, що дядько Тарас згодився.
Дядько
Одну лиш умову ставлю, Мино! Поміркуй, як на тому світі озвуться наші пращури, зачувши про зміну прізвища.
Мазайло враз став замисленим. Помітно було, що думки оповили його голову, подібно до важких хмар, чи туману. Поскакав сивочолий козак-запорожець. Обізвався козацькою піснею.
Дід почав скакати, почувся дзвін іржавої шаблі.
Я — предок твій та той дід, який сподівався на обід, та й вечері не діждався. Славним запорожцем колись давно був, а ще займався змазуванням коліс. Тож і прозвали мене Мазайлом-Квачем. Змазував, аби не згинула козацькая слава, а ти задумав змінювати наше славне прізвище?!
З’явився ще один — сивочолий чумак. В нього теж були і мазниця, й квач. — Постав перед тобою твій прадід. Звати мене Василем. Я той, хто сподівався на сіль, але без солі вклався спати. Ще від діда ми — Мазайли-Квачі. Я теж чумакам колеса мазав, щоб не скрипіли. А ти задумав змінювати наше славне прізвище?!
Почав скакати ще один сивочолий предок. Квача з мазницею він не мав.
Я — твій рідний дід. Був селянином простим, займався змазуванням чужих возів, бо власного уже не мав. А ти задумав змінити наше славне прізвище?
У далечині показався образ якоїсь постаті. Вона тримала в руках телефон, а ще в неї був аеро-мотор з номером 31-51.
Алло! Звертаюся до моїх пращурів з Великого Лугу. Замініть прізвище на номери всесвітньої номерної системи!
Дядько Тарас (до Мазайла)
Уля вийшла, і я тепер, певно, буду п’ятим. Ти, Мино, тільки не міняй повністю. Зостав хоч частину слова «маз», що є його коренем. Що ти скажеш?
Мині привиділося, що вже чотири сивочолих пращурів перед ним. І що останній намагається його придушити. Мазайло скочив та закричав, як різаний
Залишу! Залишу того кореня, лишень не треба мене чіпати, діду!..
Тьотя Мотя
Чудово! Із цим коренем ми зможемо придумати ідеальне прізвище. Чекаю ваші пропозиції!
Присутні фантазують з прізвищами та озвучують вигадані: «Мазов, Зашомаз, Мазеленський, Мазайловський…» Рина викрикує «Мазєнін». Більшості сподобалося.
Мазайло
Всі ваші прізвища дуже гарні, та треба зупинитися на одному. Мені найбільше сподобався Мазєнін!