Минуле вміє чекати

Є детективи, де головне злочин. А є такі, де злочин лише привід повернутися туди, звідки колись утік. «Посуха» саме про це.
У центрі історії федеративний агент Аарон Фок, який після двадцяти років відсутності змушений повернутися до рідного містечка. Причина смерть друга дитинства. Але це повернення не про прощання, а про зіткнення з минулим, яке нікуди не зникло. Колись Фок сам опинився під підозрою у вбивстві , і тепер це тінь , що невідступно слідує за ним.  
Сюжет розгортаються на тлі виснажливої посухи, і це не просто декорація. Спека, сухість, тріщини в землі усе це працює як точне відображення стану людей. Тут кожен щось приховує, кожен мовчить більше, ніж говорить. І чим глибше Фокус занурюється в розслідування, тим очевидніше правда в цьому місці не бажаний гість.  
Роман тримає не стільки інтригою «хто винен», скільки атмосферою. Напруга тут повільна, майже липка. Вона накопичується в паузах, у поглядах, ц недомовленостях. І саме це працює найсильніше відчуття, що місто не просто зберігає таємниці, а активно їх захищає.  
Образ Аарона Фока побудований стримано, без зайвої драматизації, але в цілому і сила. Він не герой, який усе контролює, радше людина, яка змушена знову пройти через власні страхи, щоб дістатися правди. І не факт, що ця правда принесе полегшення.  
«Посуха» це детектив про памʼять , провину і мовчання. Про те, як минуле вміє чекати. І про те, що іноді найстрашніше не злочин , а те , як довго всі робили вигляд, що його не було. 
Досить варта книга , стиль написання та зміст який змусить подумати. Чиста психологія) Якщо любите таке то однозначно треба читати.