На лезі клинка

Роман, у якому темрява не поглинає світ, а лише підсвічує його справжні контури. Книга не пропонує героїзм як піднесену позу. Тут доблесть пахне кров’ю й випадковістю. Магія існує, але настільки вислизаюче, що здається скоріше помилкою. Аберкромбі говорить про силу та слабкість так, ніби це дві сторони однієї рани. Він не знущається з жанру фентезі, але й не дозволяє йому ховати правду за ефектними жестами. Персонажі рухаються вперед не тому, що «так треба», а тому, що інакше світ їх просто витіснить. Аберкромбі не намагається прикрашати світ, але й не зневажає його. Фрази інколи звучать жорстко, інколи майже непомітно, проте кожна з них підкреслює складність людських рішень. «На лезі клинка» — роман, де немає світлих і темних сторін, є лише люди, які намагаються не втратити себе, навіть коли світ давно перестав гарантувати, що це взагалі можливо. Це не гімн жорстокості й не насмішка з ідеалів — це нагадування про те, що ніхто не проходить крізь вибір неушкодженим.