найстрашніше - не те, що ми бачимо, а те, що відчуваємо, коли дивимося…

Книга дуже болюча , лише сам початок з сильним і тривожним образом, так і задає тон всій історії через моторошне відчуття яке не відпускає до останньої сторінки. Маленька дівчинка, ліс, тиша, табличка «я подорожую наодинці» і вже покриває холодом. І найбільше тут працюють не самі злочини, а люди які з ними стикаються.
Мія Крюгер центр всієї історії. Вона не просто слідча, а людина на межі. Її стан виснаження, втеча від себе , думки про смерть - це все робить її дуже живою , але водночас важкою для сприйняття. Вона не сильна героїня яка всіх рятує. Вона ламається, сумнівається, зникає в собі. І це надає історії особливості , та водночас може відштовхувати, забагато в героїні внутрішньої боротьби.

Гольгер Мунк повна протилежність за емоційним фоном. Він більш емоційно стабільний. Більш «заземлений», але також має внутрішні тріщини. Його роль тримати усе разом: розслідування, команду, Мію. І іноді здається, що він головний гвинтик без якого ця історія просто б розпалась.
Решта персонажів саме той елемент, через який автор постійно грає з підозрою. Ніхто не виглядає безневинним. У кожного по класиці детективу є щось темне, щось недовговорене, свої таємниці. І це створює відчуття, що зло тут не виняток, а частина середовища. 

У цій історії зло гіперболізоване. Воно не кричить. Воно тихе, майже буденне. І саме через це найбільше лякає.
Сюжет рухається повільно, іноді навіть занадто. Є моменти коли напруга є, але розвитку бракує. І це може трохи збивати з пантелику.  Але якщо прийняти цей темп починає працювати атмосфера яка вміщує у собі тиск, тишу, внутрішню темряву героїв.  
Фінал не намагається шокувати. Він скоріше підсумовує все, що накопичувалось і залишає не полегшення, а навпаки важкість. Якщо дійсно вникнути в сюжет, то іншої розвʼязки просто не могло бути..
Це не про класичне детективне розслідування, це про людей, які живуть поруч із темрявою, і не завжди можуть від неї відмежуватися.