Не стати Мартинові дворянином!

Трагікомедія Івана Карпенка-Карого є актуальною і в наш час, на жаль. Прикро, коли люди вбивають собі в голову псевдоцінності й прагнуть будь-що стати поважними персонами. Заможний пан селянського походження Мартин Боруля захотів стати дворянином. Це почесно й вигідно, однак підстав для цього нема. Тим не менш, Мартин не хоче визнавати реальності, готовий встановити у своєму маєтку дворянські порядки, шукає для своєї дочки Марисі вигідну партію, попри те, що в неї вже є кохана людина. Прагнення стати дворянином відриває Борулю від реальності. Врешті-решт, йому відмовлено через одну літеру у прізвищі: Беруля замість Боруля. Свого часу великий Мольєр написав «Міщанин-шляхтич», де обігрувався подібний сюжет. Хоча дослідники творчості Карпенка-Карого стверджують, що батько драматурга дуже хотів стати дворянином і що пʼєса є автобіографічною. 
А для мене епопею з дворянством можна трактувати широко. Зараз модно хизуватися різними дипломами, і люди з грошима, проте без достатніх знань, купують собі ці папірці з вищою освітою, науковими ступенями та іншими регаліями. Однак розмовляти з такими «фахівцями» немає про що. Тож дуже хотілося б, що ми не гналися за модними трендами, а залишалися людьми. Врешті, у своїй пʼєсі Карпенко -Карий опускає свого героя на землю, і той погоджується на шлюб Марисі за коханням.