Кохання не змінює людину , воно відкриває те що жило в душі

Узявши в руки книгу думала, що це буде красива історія в історичних декорація середньовіччя, а отримала незвичні емоції. Ну по перше книга 18+,  і з жорстокістю.

«Оксамитова обітниця» це роман під час прочитання якого переживаєш купу емоцій від злості , то роздратування, то посперечатися з героями які тільки те і роблять , що ускладнюють собі життя, а ще я б сказала це абʼюз лицарських часів. Але саме це все змушує безперервно гортати сторінки. Прочитала за два вечори, але можна і швидше.
У центрі подій Джудіт і Гевін Монтгомері подружжя , яке опинилось разом далеко не через кохання. Зі всіх героїв вирізняється Джудіт. Вона не та героїня яка мовчки приймає усе, що за неї вирішили інші. У ній поєднується непоєднуване) вона може плакати від образи, але не ламається.
 Джудіт вміє висловлювати власні думки про ставлення короля до французів або радикальні погляди на проблему кріпацтва. У Світі де жінкам годилося говорити лише про прикраси й дорогоцінні. Мати ростила її для монастирського служіння щоб та стала абатисою жінкою рівною чоловікам в правах та склалось інакше.  
І повна протилежність Еліс. Яка нікому не звірялася у почуттях і тримала при собі образи, яких зазнавала. У дитинстві вона вважалась красунею дочкою , яка мала купу бридких сестер. Її мати віддала всю свою любов сестрам, вважаючи що Еліс приділяють достатньо уваги покоївки й відвідувачі замку. Відкинута матірʼю вона звернулась до батька, але єдине про що дбав  Ніколас Вейленс це пляшка. Отож Еліс навчилась брати те, що їй не призначалось. Вона маніпулювала батьком, і отримувала найкращі вбрання, та й не тільки. Також вона не переймається мораллю, що суперечить часом книзі ..  
А от Гевін.. важкий персонаж, який заплутався в своїх почуттях, під горою мʼязів таки проростає зерно добра, але він не знає як з ним впоратись..Чесно абʼюзер чистої води. Ну пропав на тиждень і чекає, що Джудіт буде йому кланятись бо куховарка спалила квасолю, логіка….. Так авторка не робить його ідеальним лицарем, його помилки дратують, і це змушує задуматись як часто люди самі руйнують своє щастя через впертість або страх.  
Найкраще в романі працює саме емоційне протистояння героїв . Тут немає відчуття, що конфлікти виникають на порожньому місці. Кожна образа , кожне непорозуміння має під собою причину. Через це стосунки між персонажами розвиваються поступово.  
Сподобалось як Джуд Деверо показує становище жінки в середньовічному світі. За красивими сукнями , замками та романтикою приховані обмеження, з якими героїні доводиться боротися щодня.  
«Оксамитова обітниця» підійде для любителів легких історичних романів з лінією 18+, де є сильні емоції , непрості герої з стосунками, які проходять випробування. Так сюжет банальний , але підкорює персонажами ( вони з описів ну дуже красиві 😍) , Якщо хочете розбавити читання після чогось «важкенького», то історія буде ідеальною.