Нехай це перекотиполе буде свідком , що ти мене безневинного погубляєш(

Як і більшість творів Григорій Квітка-Основ’яненко «Перекотиполе» несе в собі дуже глибокий зміст та повчання, повість невелика за обсягом але дуже змістовна за сюжетом. Це історія про порядність і підступність, про Божу кару і про те, як сліпа довіра може обернутися справжньою трагедією…

Повість про біду людей   У селі почали зникати кури, згодом і свині. Народ бідкається, обурюється, а після великої крадіжки розпочинаються справжні пошуки злодія. Найактивніше береться за справу Денис саме він керує пошуками і першим веде людей… до своєї ж хати. Селяни йому вірять, підтримують, бо ж сирота, тихий, не хазяїн лише відомо, що ходить на заробітки по інших селах

За Денисом пішов Трохим чесний і порядний хлопець. Повертаючись до дому хлопців застала страшна гроза, яка як кара небесна налякала хлопців, став каятись Денис у всіх гріхах, на колінах стояли молились! Саме ця довіра й погубила його… Трохима! І від цього фінал ще болючіший.

Отак автор дуже влучно показує: не можна сліпо довіряти людям лише через їхню показну порядність. Бо Денис виявився ще тим аферистом і злодієм, якого ніхто навіть не підозрював. І найстрашніше його злочин мав мовчазного свідка… те саме перекотиполе, що стало символом правди, яка все одно не сховається.