Ніч лагідна

розбите дзеркало епохи, що віддзеркалює красу, яка згасає, і мрії, що розбиваються на друзки. Це елегантний, але болісний танець на краю прірви, де під звуки джазу і сміх, що нагадує дзенькіт кришталю, ховається глибока меланхолія. Головний герой, Дік Дайвер, митець душі, який приїхав у світ розкоші, щоб зцілювати інших. Його розум, талант і людяність є яскравим світлом, що приваблює всіх навколо. Але його кохання до Ніколь Воррен капкан. Вона прекрасна, багата, але психічно крихка, як фарфорова лялька. Фіцджеральд майстерно показує, як цей світ блиску і багатства поступово поглинає Діка. Він руйнує його повільно, непомітно розчиняє його амбіції, його талант, його душу. Це історія про те, що справжня трагедія полягає не в раптовій втраті, а в повільному, невідворотному згасанні, коли ти усвідомлюєш, що втратив себе, рятуючи когось іншого.