Оповідь Артура Гордона Піма

Серед творів Едґара Аллана По "Оповідь Артура Гордона Піма" вирізняється. Це експеримент, у якому морська пригода межує з містикою, документалізм із маренням. На рівні сюжету — це історія юнака, який тікає зі звичного світу вглиб океанічної безодні. Але у тексті ця втеча перетворюється на занурення у внутрішню прірву свідомості. По розгортає подорож як поступове зрушення реальності: від корабельної пригоди — до лавкрафтівського жаху перед первісною пусткою. По імітує хроніку — з точними назвами суден, координатами, списками їжі, — але цей мімікрований реалізм постійно підривається елементами, що виходять за межі логіки. Повість наче коливається між науковим звітом і кошмаром. Такої межовості немає в більшості його поезій чи новел, — саме тут По випробовує межу між страхом зовнішнім і страхом метафізичним. Важливо й те, що цей твір був написаний задовго до того, як американська література сформувала власний канон подорожей у "серце пітьми". У цьому сенсі По — не просто передвісник. Він створює модель літературної подорожі, де немає карт, а компас завжди показує у темряву. Герой не повертається зміненим, бо немає повернення. Цей твір випереджає свій час не лише темами, а й самою структурою. По руйнував очікування читача: замість моралі — невизначеність, замість катарсису — вічна підозра, що справжній жах — це не смерть, а її відсутність як чіткого поняття. "Оповідь Артура Гордона Піма" — це дивний, хворобливо-складний текст, який не прагне сподобатись. У творчості По він займає окреме місце: не лише як експеримент з формою, а як літературна спроба доторкнутися до межі мовного і досвідного.